Читать «Вільняк» онлайн - страница 155

Рук побачив, як Фелікс по праву від нього руку блиснув очима, міцніше стис меча, а тоді зірвався з місця і рішуче пустився назустріч напасникам.

— Ну що ж, чудово! — прокричав він, не зводячи очей зі спотворених пик племінних ватагів. — Зараз ми всьому покладемо край!

І тут усі побачили, як меч із його руки випав, ноги підітнулися, і Фелікс застиг, як громом уражений. Важко спинилася гоблінівська хвиля, з гущі наперед вийшло п’ятеро здоровенних ікланів, тримаючи в кулачиськах жердини, а на них…

Рук повільно підвів очі. На вершечках тих жердин, де перше кріпилася завіса, тепер красувалися заюшені кров’ю відрубані голови. Відрубані! Враженого Фелікса та решту вільняків вітала спотворена болісною гримасою закривавлена твар Жмутковолоса. На інших жердинах стирчали голови ватагів. І раптом, заглушуючи брязкіт зброї, що падала на землю, почувся спів — спершу тихий, він з кожною хвилиною лунав дедалі голосніше!

— Друзі врожаю!.. Друзі врожаю!.. Друзі врожаю!..

Післямова

Найвищий Академік і голова Ради вільних галявин Кулькап Пентефраксіс стояв на верхній галереї Світлякової вежі, вигріваючи під сонцем старі натомлені кістки.

Це ж скільки слід було пройти, думав він, усміхаючись. І пройти не тільки йому, а й усім мешканцям Вільних галявин.

Академік оглядав Нове Нижнє місто. Мешканці вже очистили від руїн вулиці й починали відновлювати будівлі. Ось таверна «Новий дуб-кривавник» — майже точнісінька копія колишнього шинка. Можна прийти туди будь-якого вечора і почути, як Громовий Вовкун розповідає про битву за Нове Нижнє місто, про Війну за Вільні галявини… Війна! Тепер вона видавалася просто далеким спогадом…

Долина блудів була повна гоблінів, що шукали миру та спокою, а Ласкавка допомагала їм позбутися гнітючих переживань. Процвітали й Гоблінівські сельбища, наздоганяючи Вільні галявини. Та й квит, війн більше не буде, подумав Кулькап і потішено всміхнувся.

Ген-ген удалині до Великого озера котилися підводи лісових тролів, везучи будівельне дерево. Повним ходом ішла відбудова Озеро-Приплавівської Академії та Великої бібліотеки. Фелікс Лодд і старий Фенбрус були щасливі як ніколи.

А он і Залізнодеревна Пуща. Кулькап зауважив, як над нею кружляє двоє повітряних човнів. Мабуть, його давні приятелі Ксант із Магдою летіли на чашку чаю до веретенника Щупа. Життя знову йшло своїм трибом…

Хтось чемно кашлянув, і Найвищий Академік стрепенувся. Озирнувшись він побачив, що біля нього стоїть двійко пузанів у нових яскравих капелюхах.

— Одоробло! Вайло! — Кулькап щиро зрадів появі двох членів Ради Вільних галявин. — Ласкаво просимо, вільняки!

* * *

На Ливарних галявинах панувала мертва тиша. Мовчали згаслі печі, і густе марево, що вже стільки часу висіло над ними, поступово тануло і розходилося. Не було видно гоблінів-наглядачів, пустками стояли цехи та кузні. Колишні невільники збирали нужденні пожитки і поверталися хто до вільних галявин, хто до Гоблінівських сельбищ.