Читать «Вільняк» онлайн - страница 154

Розлючені блукай-бурмила, заюшені гоблінівською кров’ю, одного за одним нанизували гоблінів на їхні ж таки зазублені мечі, жбурляли на землю і топтали лапами, обертаючи на млинець.

Недобитки в паніці кидали зброю і тікали в гущу капловухів та ікланів, що стояли в ар’єргарді, вражено пантруючи за лютою різаниною. Блукай-бурмила, червоні, як емблеми на уланських туніках, позадирали морди догори і переможно заревли.

— ВЕ-ВЕ!!!

А потім з гущі волохатих переможців вийшло трійко величезних, окроплених кров’ю ведмедів. Чинквікс стривожився і пронизливо заіржав. Та Рук відразу впізнав своїх друзів, хоч ті й були скупані у крові.

— Віг! Вурало! Вемеру!

— Ве-віла-ве, уралова, — переливчасто заячали вони в унісон одне одному. «Ми повернулися, хлопче, що взяв на себе отруєного пагона».

Рук уже ладнався скочити з сідла, щоб ближче привітати друзів, коли це його торкнувся Круподер.

— Руку! — схвильовано прошепотів дрібногоблін. — Диви!

Рук поглянув, куди той показував, і обімлів. З гребеня пагорба блакитним полем спускалася просто на них решта гоблінівського війська. У вечоровому світлі, не віщуючи нічого доброго, сяяли мечі та обладунки.

Йому аж язика відібрало. Гоблінів перло стільки, що годі було й думати про якийсь опір. Тисячі й тисячі вояків, лава за лавою, виринали з-за гребеня пагорба і сунули вперед.

Коли навалиться така сила, не допоможуть і блукай-бурмила. Там були іклані, серед яких особливо вирізнялися гакозубі та пилозубі гобліни, а також кусючі, славні своєю буйною вдачею. Вони хвилею скочувалися з косогору, і, здавалося, ніяка сила не устоїть перед їхніми шкіряними обладунками з металевою бляхою. Загрозливо подзенькували бойові кільця, блищали масивні заборола, погойдувалися бойові булави та величезні батальні кийки. Подейкували, ніби іклані обсаджують їх зубами подоланих ворогів.

Упереміж із ними ступали ще й інші гобліни — світліші, менші, але так само страшні. Рожевоокі каплавухи з сагайдаками, повними отруйних стріл; чубаті гобліни з племені патлаїв, суворо дисципліновані й однаково звичні що до ціпів, що до мечів; купки чорновухів, озброєних племінними довгими піками, що стирчали врізнобіч, і схожих на величезні реп’яхи.

Були там і зморшкочолі та товстошиї гобліни; чубаті, гребенясті і з моховитими спинами; рожевоокі та лускаті гобліни. І сірі гобліни — тисячі сірих гоблінів — нещадних, безстрашних, озброєних довгими мечами та короткими списами. Вони збивалися докупи, наче бджоли в рій, готові будь-якої миті атакувати ворога.

Рук зі страхом дивився на військо, чудово розуміючи, що це кінець. Він згорнув на грудях руки і чекав. У гущі гоблінівського війська можна було розібрати голови племінних вождів. Гнилокір Тихобій, Буркун Сивий, Паніматка Медопий, золотоголова Літуґґ, а десь між ними — Жмутковолос Сокироноша із довжелезними патлами та з тріумфальним виразом на мармизі. Вони то вищали, то знов пірнали у гущу війська, неначе підстрибували, намагаючись краще розглянути свої майбутні жертви.