Читать «Великий секс у Малих Підгуляївцях» онлайн - страница 38

Розкажу ше про нашу з Пашкою першу брачну ніч. Я вже на то врем’я знала, шо ношу рібйоночка («золотого», як предсказав Борис на тувалєтній бомазі) під серцем, — чи то Осрісісового, а чи Пашкиного, — тому рішила не гарцювати, як на коні, і не метушицця, як крольчиха, а тихенько поспати, шоб поновити свої сили після тяжкого свайбеного дня. У сусідніх селах во врем’я першої брачної ночі молодих боярин і дружки должні стоять під коморою, де відбувалося ОТЕ, і їм передавалася закровавлена сорочка для обозрєнія. Але специхвіка нашого села така: поскільки у нас практічеськи ніхто не виходив заміж незайманою, то в комору запускали півня, якого мав зарубати женіх і поставити спеціальний кровавий знак на сорочці молодої.

Так от: я, як запровадниця старих підгуляївських звичаїв, канєшно, зараннє договорилася за півня і поручила нашим боярам і дружкам вчасно запустити його у нашу спальню.

Ото лежу я і боюсь заснути, шоб не пропустить півня, а вони — то єсть Свєтки і три богатирі — все не йдуть і не йдуть. «Понапивалися, чи шо?» — подумала я і вийшла зі спальні, шоб їх пошукати. Дивлюсь: у залі народ гуля і вже практічеськи нічого не баче. Серед гостей бояр і дружок не було. І я, знаючи настоящий підгуляївський характер моїх подружок Свєток, пішла шукать їх по злачних мєстах — на горище, в комору, в садок. І яке ж було моє удівлєніє, шо я ніде їх не найшла. Ну, думаю, мо’ вони змінили свою стратегію і тактіку?

Я рішила дєйствовать за логікою.

«Так, — подумала я, — Ілько на прізвисько Муромець робе зоотехніком. Він луччий в області спеціаліст по совокуплєнію ВРХ, то єсть великої рогатої худоби». І я, хоч мене вже й підтошнювало, пішла на хверму. І не пожаліла. Коли я зайшла в корівник, то побачила, шо Свєтка Борщ та Ілько получають удовольствіє тіпа «наблюдєніє за совокуплєнієм». Бик заскакує на корову, а Свєтка та Ілько лежать на купі сіна і стогнуть от возбуждєнія: «О! А! Ше! Іше! Сильніше! Отак! Іше сильніше! О, єс! О, так! Давай, милий, давай!» Мені тіко животних було жалко: і чого їм нада було підсипати в корм, шоб вони поміняли свій жизнєнний цикл і серед осені уночі трахалися, як дурні люде.