Читать «Великий секс у Малих Підгуляївцях» онлайн - страница 39

Хоч я й була беремена, але пойняла смисл хранцузького анігдота про наблюдєніє за наблюдаючими — я, дивлячись, як качаються в сіні Свєтка та Ілько, тоже получила масу удовольствія.

Тепер прийшла очередь шукать Свєтку Кисіль. Олекса на прізвисько Попович робив огрономом. З ними було тяжелєй: «Невже, — думаю, — вони опилюять растєнія і тащуться? Нє. Во-первих, була вже осінь, a во-вторих, у нас бурякова спеціалізація… Де ж вони можуть буть? Невже в жомі паруються? Чи в силосній ямі? Оце ікстрім — так ікстрім!»

Але все оказалось набагато прозаїчніше. Я їх застукала на олійні. Де з соняшників б’ють олію. Свєтка Кисіль зі своїм Олексою гарцювали один на одному, як малі діти, посипали сількою, облизувалися, кидалися жмихом, ковзалися, як на ковзанці по підлозі, де була розлита олія. Я подивилася на цю картіну і змахнула сльозу од зворушення.

Осталися тіко Свєтка Непадайдощ і Микитка на прізвисько Добриня. Шодо них у мене нікакіх сумнєній вже не було. Микита був пасічником. Я існачала в’явила їхні любовні розваги в меду і трохи даже позавідувала подрузі. А потом згадала: Свєтка Непадайдощ знамєніта своїми садо-мазохістськими вибриками. Навєрно, вона стромля його у вулик до сонних бджіл, не інакше.

І яке ж було моє розчаруваніє, коли я побачила, шо Свєтка та Микита занімаюцця любов’ю, як прості люде в класічеській позі і даже получають удовольствіє! Шо зробилось із знамєнітою звращєнкою?! Вже позже я доперла, шо їй так уже остогидли разні звращенія, шо для неї найбільшим звращенієм був старий дідівський спосіб.

Пойняла я, шо моїм Свєткам та їх кавалерам не до свайбеного півня, тож прийшлось мені самій піти додому за жертвою.

І який же був мій ужас, коли я й тут застала сексувальне неподобство!

Підхожу я поночі до своєї хати і носом чую: шось не те. Показалось мені в потьомках, наче по моєму подвір’ю здоровезний півень ганяється за здоровезною куркою, безжалосно витоптуючи мої мальви, чорнобривці та айстри. «Шо за безпрєдєл?» — возмутилась я і кинулась на спасєніє своєї хлори, але в останній міг познала голос батька. Тіко він з характерною інтонацією міг сказать: «Іди до мене, моя куріпочко, я тебе полоскочу в одном мєстє!» Я покрасніла, мов рак, і хотіла була піти геть, як в останню мить мене пройняло ілєктрічеським розрядом: «Стоп! А інтірєсно, за ким це він ганяється? І хто ж це стане моєю мачухою?»

К сожалінню, «куріпочка», окромя квоктання, більше нікаких членороздільних звуків не видавала, тож її лічность оставалася в сікрєті.

Тим врем’ям батяня, здаєцця, поймав свою «куріпочку», та й вона, кажецця, не дуже трепихалася. І тут я первий раз почула її голос. Вона існачала кувікнула: «Ой!», а потім спугано скрикнула: «Що це таке?»

Мене стали пробирать мурашки: голос був таким до болі знакомим, таким огидно рідним! Хотя я ше не догадалася, хто то саме.

А батяня в одвіт став муркати:

— Це каляска, куріпочко, матациклєтна каляска.

— А чого саме в ній? — вереснула ше раз «куріпочка», і її голос довів мене до нєрвної дрожі, але я його іше не познала, бо був він екзальтіровано вождєлєнним.