Читать «Великий секс у Малих Підгуляївцях» онлайн - страница 26
Люба Клименко
І тут, дівчонки, начинаєцця саме інтересне. Повів мене мій Осрісіс у спальню. Я ж думала, шо він дасть мені подготовицця — попісять, покакать, помицця, подмицця, подушицця… Але не на того напала! Я йому мігами намікаю, мовляв, де у вас тут удобства? А він і слухать не хоче, суне на мене усім тілом… Я одступаю, махаю руками, мовляв, зара’ напудю в штани, а йому — по цимбалах: шаг за шагом підступає, а главне, дівчонки… отой шалашик на туніці в тому самому місці, — ну, понімаєте, в самому главному місці, — вже надувся до неймовєрних размєрів! Мені, канєшно, було інтересно, шо ж там — під шалашиком? Але, чесно говоря, сцять хотілося більше.
— Мінетія! — заревів Осрісіс голосом, від якого здригнулося не тіко підземне царство, а й уся Куряча гірка, і всі наші Підгуляївці.
Я стала на місці, як вкопана.
І тут… він льогким двіженієм руки… знімає, — нє, не знімає… здирає з себе туніку… А там…
Нє, дівчонки, не могу… Дайте води ковтнути!
А там, дівчонки, таке… таке!.. Велике, безразмєрне… А главне… Ну, як би вам розтовкмачити популярно? Там — коробка передач на трахторі, тіко золота! А під нею два золотих яйця… страусячі…
Як я в’явила собі, шо це золоте одоробло щас може мені встромицця помєжду ног і надавить на мій мочовий пузир, а ті золоті яйця начнуть шльопати мене по сраці, то я собі не позавидувала… Я пойняла: не зря його жінку звать Мінетія… Вже лучче ота гидота, чим такі фізічеські спитанія! Подумала я так — усе це пролетіло в моїй голові за одну сікунду — і… стала я од його тікать. Кинулася в одні двері — одкриті, я туди — шасть, потом у другі, треті… Не знаю, скіко я так бігла, знаю, шо бігла, аж пока не попала в таку маленьку кладовку. Я туди-сюди… Дивлюсь — нема більше дверей. Значить, це глухий кут. Значить, це така пастка! Капкан спеціательно для мене!
Обертаюся — аж мій Осрісіс стовбичить у дверях… ну, зо своєю крайнє возбуждьонною золотою коробкою передач і крайнє напряжонними золотими страусячими яйцями… і мєдлєнно підступа до мене…
«Піздєц!» — подумала я і здалася. І все случилося, як у нашій підгуляївській пісні:
І як тіко він став забивать свого дюбеля в мою дірулю, я тут же й всцялася… Прямо на його золоті яйця.
Ой, шо тут зробилось! Не обрисувать словами! Він так завив, як… як наш бугай-осємєнітєль Дормидонт на оплодотворьонній корові.
Існачала я спугалася: думала, шо він заревів із-за разочарованія, але потім я пойняла, шо дико ошибалась: це дике ревіння означало дике удовлєтворєніє! Бо після мого гарячого душа на його золоті яйця він так став мене своїм дюбелем гатити, шо я од болю стала сперва репетувать, потом культурно ругацця, а потом, звиняйте, матюкацця.
