Читать «Великий секс у Малих Підгуляївцях» онлайн - страница 17
Люба Клименко
— Ага, ясно, — одмовила я, хотя мені зовсім нічого не було ясно. — А яким царством керує ваш, звиняйте, Осрісіс?
— Як «яким»? Певно, скіфським!
— Ага, ясно, — знову сказала я, знову нічого не пойнявши. — А шо ти тут робиш?
— Шукаю одну людину, — сумно сказав він. — Безнадійна справа. Але я мушу показати цареві, що я шукаю. Бо він чекає її.
— Ага, ясно, — сказала я втретє. — А хто вона — «ця людина»?
— Дружина його — Мінетія.
— А де вона ділася? Втекла?
— Та ні, померла.
— Ага, ясно. А як ти збираєшся її найти?
— Та я не збираюся. Я не вірю в пророкування жреця Берехлія.
— В яке пророкування?
— Що Мінетія повернеться до Осрісіса на три дні і подарує йому за цей час все те щастя, яке вона недодала йому за життя.
— Ага, ясно. А яка була із себе ця, пардон, Мінетія?
— О, це була красуня на весь світ. Груди — як гарбузи, брови — як оселедці, над верхньою губою — щіточка.
«Чисто я!» — подумала я, але вголос нічого не сказала, тіко трохи удивилась: чого в тої Мінетії цицьки як гарбузи, адже скіхви гарбузів ше не знали — це ж Колумб з Америки їх попривозив в Україну.
Отак ми сиділи і патякали про те, про се, аж поки не начало жевріти небо. Стало розвиднюватися. Ми подивилися один на одного.
Я стала унімательно розглядать мущину, який проговорив зо мною ніч і даже зняв із мене стрес.
«Кого він мені напомина?» — подумала я.
— Кого ти мені нагадуєш? — спитав він.
Я подумала, шо пора іти додому, і встала.
— Стій! — вдруг скочив з місця таємничий незнайомець і схватив мене за руку. — Ти ж… Не вірю!.. Ти ж…. Мінетія!!!!
Я злякалася:
— Відпусти мене, моніяк!
Він був дуже сильним і мав залєзну хватку, але ж і я була не зі слабких. У нас у Підгуляївцях такі дівчата — ого-го!
Я таки вирвалася і побігла. Біжучи, запримітила, що нахожусь на Курячій гірці. І побачила, що містер Ікс роздряпав мені до крові руку.
Прибігла я до своєї комори. Мумріков якраз вертівся на соломі. Накрила його рядниною, а сама вимазала кров’ю нову білу сорочку й простиню. Після того повернулася на бік і заснула солодким-пресолодким сном під свайбену сороміцьку пісню:
…Прожила я з Мумріковим після того пару місяців. Йобар він нікудишній. Але я надіялась забеременіть од його.
От ви, дівчонки, даже не представляєте, шо значить каждий місяць ждать, шо ти, наконєц, беремена, а з цієї мічти получаєцця великий пшик. Це таке западло!
Послі каждого, як то кажуть, збліженія з первої сікунди начинаєш ждати рібйоночка, маненького, розовенького — чи то хлопчиська-горобчиська, чи то дівчаточко-кирпаточко. Ходиш як дурна по селу, заглядаєш у кажну калясочку, їдеш у город — і три часа «вибираєш» одьожку для свого пиндика. Каждого вечора лягаєш спать і мічтаєш, шо тут от, під боком, сопе таке манюнє, таке рідне, таке ненаглядне і смокче твою цицьку!.. І вже перебираєш в умі всі імена і приміряєш до свого манєнького хлопчика чи дівчинки… А тоді приходить полнолуніє — і всьо! Менструвація! Піздєц твоїм мічтаніям!