Читать «Схід» онлайн - страница 99

Можливо, після повернення я підсвідомо шукаю чогось подібного серед тисяч товарів «китайських маркетів» свого повіту, сусідніх повітів і у Словаччині. Але після повернення я перестав легковажити цими місцями. Я заходжу до них як до запрягів часу, які везуть мене у майбутнє планети. Або в минуле, у власне дитинство. До парафії Найсвятішого Серця Господа Ісуса, між ятки, тири і лотереї. Поміж дива, які впродовж одного дня осявали щоденність, щоби потім блякнути і тьмяніти у півтемряві урочистих кімнат. Але їхня дискретна присутність, легке сяйво, тьмаве світло були обіцянкою, що карнавал і свято повернуться, коли надійде пора, коли час і ми виконаємо свою роботу. Треба лиш терпеливості і жалю.

Китайський магазин у моїх Горлицях відчинений. Усі інші вже замкнені, а туди можна зайти завжди. Працюють тільки продуктовий і він. Зимовими вечорами тут порожньо. Моя дрібна китаянка — та, що каже «добрий день» — складає пасьянс у айфоні. Білі жінки миють плитку на підлозі. Тут ясно, дуже ясно, мабуть, найясніше у місті, яке економить. Ясніше, ніж в «Бєдронці», ясніше, як у «Лідлі». Але ця ясність потрібна, щоб можна було бачити всі ці обриси і барви, це диво нового сотворення світу, увесь всесвіт, відділ за відділом, стелаж за стелажем, полиця за полицею, серед яких можна буде блукати не до дванадцятої, а всі двадцять чотири години і цілу вічність, у цьому світлі, яке ніколи не згасне. Тому я сюди приходжу: аби згадувати Китай. Двометрового несміливого хлопця, поліцейського у країні, яка вбиває своїх злочинців на площах, і його дитинну усмішку, коли він простягав свої великі долоні з пластмасовою біжутерією. Такою, як на ятках у парафії над Бугом сорок років тому.