Читать «Схід» онлайн - страница 68

Отож Улаангом. Два дні перепочинку, аби скуштувати міського життя і випрати одяг у готельній, надто меланхолійній ванні, бо я геть заляпав собі штани баранячим жиром. Я попивав тепле пиво на переміну з теплою горілкою, пітнів і визирав у вікно. Це був партер, тому видно було небагато: коричнева стіна, трохи іржавого заліза, паркан із голих дощок і сірий фільц юрт. Добре місце, щоб розмірковувати про нескінченність. Щось, як свидригайлівська баня з павуками. Пити, міркувати і втрачати сили. Було в цій країні щось таке, що хотілося в ній померти, здатися і дивитися, як злітаються птахи або насувається марення. Може, видиме тут втрачає значення. Кімната — три на три кроки. Біля умивальника на стіні висів дротяний вішак для одягу. Стіл круглий. Тульзі ми теж оплатили нічліг, але він кудись зник, і ми час до часу бачили, як він кружляє містом, залагоджуючи якісь свої справи за тисячу кілометрів від дому. Ми пішли в поліцію, щоб спитати, чи відкритий кордонний перехід неподалік від алтайського Цагааннууру, але вони нічого не знали. Приязно усміхалися і розмовляли лише монгольською, їхній будинок був найкращим у місті. Триповерховий червоний фасад симетрично розділяли пілястри з білої цегли. Було 1 вересня, і діти йшли до школи. З юрт їх позвозили до інтернатів. Тепер собі пригадую, що майже не було дерев, і тому ця розпачлива спека і порохи пів-на-пів з повітрям. Сьогодні я подивився, яка погода в Улаангомі: мінус сорок чотири і легка хмарність, вітер південний, чотири кілометри на годину, видимість п’ятдесят кілометрів. Я дуже хотів би тепер бути там.