Читать «Король Матіуш Перший» онлайн - страница 48

Парламент розміщався у великій красивій будівлі, усередині вона нагадувала чи то храм, чи то театр. На підвищенні за столом розмістилися якісь важливі пани, як у Матіуша в палаці під час засідань. Але тут у залі стояло ще багато-багато крісел, на яких сиділи чоловіки. Вони виходили на трибуну й виголошували довгі промови. З боків були ложі, а в ложах — міністри. Збоку за великим столом примостилися кореспонденти, які писали в газети про те, що чули й бачили в парламенті. Гальорка була заповнена народом. Коли Матіуш із Сумним королем увійшли до зали, оратор звинувачував у чомусь міністрів.

— Ми цього не потерпимо! — нестямно кричав він і тряс кулаками. — Або ви слухатиметеся, або ми проженемо вас у шию! Нам потрібні розумні міністри!

Наступний оратор говорив прямо протилежне: міністри дуже розумні, й інших нам не треба.

Почалася суперечка, шум, гам. Хтось волав: «Геть міністрів!» Інший кричав: «Ганьба!» А коли Матіуш виходив із зали, почувся крик: «Геть короля!»

— Чому вони сваряться?

— Їм погано живеться.

— А що буде, якщо вони проженуть міністрів?

— Виберуть інших.

— Ну, а той, хто кричав «Геть короля!», він що, божевільний?

— Ні, просто він проти короля.

— А короля можуть повалити?

— Звичайно.

— А потім?

— Виберуть нового.

XIX

азети на батьківщині Матіуша цілий місяць писали про те, як пишно приймали їхнього юного монарха за кордоном, які коштовні дарунки підносили йому, як його люблять і поважають. Хитрі міністри вирішили скористатися цим і виманити в іноземних королів більше грошей. Успіх забезпечений, вважали вони, якщо, звичайно, Матіуш знову чогось не викине й не зіпсує всю справу. «Добре ще, що королі не образилися за безглузду приписку, — міркували вони. — Жоден реформатор, навіть найбільший, не дозволив би собі на офіційному документі написати: «Не будьте жаднюгами».

Отже, міністри хотіли позбутися Матіуша. І відповідний привід знайшовся: Матіуш, мовляв, перевтомлений і потребує відпочинку.

Матіуш дуже зрадів і виявив бажання поїхати до моря. Відправилися всією компанією: Матіуш, капітан, Стасик, Оленка й лікар. Цього разу Матіуш їхав у звичайному потязі, зупинявся не в палацах, а в простих готелях, носив скромний костюм і величали його не «величністю», а «ясновельможністю». Це означало, що король подорожує інкогніто. Якщо король хоче їхати туди, куди його не запрошували, він вдає, що зовсім не король.

Матіушу це подобалося. Можна гратися з іншими дітьми і, хоча б на якийсь час, стати звичайним хлопчиком.

Жилося їм на узмор’ї привільно: вони купалися, збирали на березі черепашок, будували з піску замки й фортеці, їздили верхи, каталися на човні, ходили в ліс по гриби і ягоди.

Для Матіуша час летів особливо швидко, бо він знову почав займатися з капітаном. Три уроки на день — дрібниця, особливо якщо вчитель — твій кумир.

Із Стасиком і Оленкою Матіуш подружився. Вони були чудові діти і сварилися з ним дуже рідко — і то ненадовго.

Як ось він посварився з Оленкою через великий білий гриб. Матіуш сказав, що він перший побачив його, а Оленка — що вона. Матіуш не сперечався б із нею: подумаєш, велике діло — гриб, особливо для короля! Але навіщо ж брехати і хвалитися?