Читать «Король Матіуш Перший» онлайн - страница 49

— Я побачив його й закричав: «Дивіться, який величезний гриб!» — і показав пальцем, а ти підлетіла й зірвала.

— Якщо я зірвала, отже, він мій!

— Ти була ближче, а першим побачив його я.

Оленка розсердилася, жбурнула гриб на землю й давай топтати:

— Не потрібен мені ваш гриб! Не потрібен!

Але потім їй стало соромно, і вона розплакалась.

«Дивний народ ці дівчата, — подумав Матіуш, — сама розтоптала, а тепер реве».

Іншим разом вийшло ось що. Стасик побудував із піску фортецю з високою вежею. Як важко з піску побудувати високу вежу, відомо всім. Пісок має бути мокрий, отже, викопувати його доводиться з глибини. Намучився Стасик зі своєю фортецею, поки не здогадався вставити всередину палицю. Йому хотілося поглянути, що буде, коли об фортецю вдарить хвиля, що набігла. А Матіушу стрельнуло раптом щось у голову, і він з криком: «Ура! На штурм!» — налетів із розгону на фортецю та розтоптав її. Спочатку Стасик дуже розсердився. Але потім розсудив: видно, королі так влаштовані, що не можуть байдуже бачити чужих фортець і не брати їх штурмом. Він трохи насупився, але вони швидко помирилися.

Інколи капітан згадував, як він бився в африканських пустелях. Дуже цікаво розповідав і лікар про мікробів, які, немов вороже військо, нападають на людину. Але в людини в крові є захисники — маленькі білі кульки. Вони накидаються на ворогів-мікробів, і, якщо долають їх, людина одужує, а якщо ні — вмирає. У людському тілі є й фортеці з безліччю ходів, пасток, ровів — це залози. Попадуть мікроби в таку фортецю, заблукають, а кульки-солдати тут як тут — накидаються на них і знищують.

Познайомилися хлопці з рибалками. Рибалки навчили їх розпізнавати по небу, чи буде буря і яка — сильна чи не дуже.

Весело було гратися, цікаво слухати різні історії. Але інколи Матіуш сам утікав до лісу або під приводом, що йде шукати черепашок, відділявся від усієї компанії й вирушав на берег моря. Там він сідав на камінь і думав, що зробить, коли повернеться додому.

Може, влаштувати так, яку Сумного короля? Може, краще, коли править народ, а не купка міністрів і король? А то створюється безвихідь, як тоді, після війни: він — маленький, міністри — дурні й шахраї. Посадив він їх у в’язницю і, залишившись один, не знав, що робити. А так пішов би до парламенту і сказав: «Виберіть інших, хороших міністрів».

Матіуш довго роздумував над цим, але йому хотілося з кимось порадитися. І ось, коли вони гуляли удвох із лікарем, він запитав:

— Скажіть, лікарю, усі діти такі здорові, як я?

— Ні, Матіуше (лікар називав його просто на ім’я: адже Матіуш жив тут інкогніто), на світі багато слабких і хворих дітей. Вони живуть у сирих, темних комірках, літо проводять у задушливому місті, голодують, і тому часто хворіють.

Матіуш сам бачив темне, смердюче житло бідняків і зі свого досвіду знав, що таке голод. Він пригадав, як вважав за краще інший раз ночувати просто неба на голій землі, ніж у селянській хатині. Пригадав блідих, кривоногих хлоп’ят, які випрошували солдатську юшку. З якою жадібністю наминали її! Але Матіуш думав: так буває лише під час війн, а виявляється, діти мерзнуть і голодують у мирний час.