Читать «Король Матіуш Перший» онлайн - страница 21

Та марно. Міністрові, зайнятому важливими державними справами, було не до хлопчиськ, які, стоячи на даху хліва, витріщалися на королівський потяг, — це по-перше. По-друге, коли з’ясувалося, що Матіуш зник, канцлер велів тримати це в суворій таємниці, і військового міністра проводжав на вокзал підставний Матіуш. Але про це йтиметься далі.

А поки що повернімося до військового міністра. Міністр закордонних справ велів йому приготуватися до війни з одним королем, а їх виявилося троє.

Було над чим поламати голову. Легко сказати: «Іди й бийся!» А як битися, коли відразу три держави війну оголосили. Розіб’єш одного або, припустимо, двох, а третій все одно тебе здолає.

«Солдатів, мабуть, вистачить, — міркував міністр, — а ось рушниць замало, гармат і одягу теж недостатньо».

І ось йому прийшов на думку геніальний план: напасти раптово на одного противника, захопити трофеї, а потім ударити на іншого.

Почесна варта. Квіти. Музика. Видовище не з приємних для короля, що стояв на даху хліва.

«Усе це по праву повинно призначатися мені», — подумав Матіуш.

Але, як хлопчик справедливий, він тут же осмикнув себе:

«Звичайно, іти перед строєм почесної варти під звуки урочистого маршу, віддавати честь, отримувати букети — безперечно, приємно. Але чи можна командувати військом, не знаючи географії?»

Матіуш, зрозуміло, міг показати на карті деякі річки, гори, острови, знав, що Земля кругла й обертається навколо своєї осі, але цього, мабуть, замало, щоб командувати армією. Треба знати всі фортеці, усі дороги, кожну лісову стежину. Якось його прапрадід отримав блискучу перемогу. А діло було так. Прапрадід зачаївся зі своїм військом у лісі, а противник, нічого не підозрюючи, заглибився в гущавину.

Тоді старий король глухими стежками зайшов ворогові з тилу й розбив його наголову. Ворог чекав нападу з фронту, а на нього напали ззаду та ще й у непрохідні болота загнали.

А він, Матіуш, знає свої ліси й болота?

Досі не знав, а тепер узнає. Залишся він у столиці, нічого, окрім королівського парку, не побачив би. А тепер побачить усю свою країну.

Солдати мали рацію, коли сміялися з Матіуша. Він насправді ще дуже маленький і недосвідчений. Шкода, що війна почалася тепер, а не двома роками пізніше.

VII

епер повернімося в палац і подивимось, що там відбулося, коли стало відомо про зникнення короля.

Уранці, як завжди, до королівської опочивальні увійшов головний дворецький і очам своїм не повірив: вікно розчинене навстіж, ліжко розкидане, а Матіуша немає.

Але дворецький, треба віддати йому належне, не розгубився. Замкнувши спальню на ключ, він побіг до церемоніймейстера, розштовхав його й зашепотів на вухо:

— Ваша ясновельможносте, пане церемоніймейстер, король зник!..

Церемоніймейстер таємно від усіх зателефонував канцлерові.

Не минуло й десяти хвилин, як у палац зі скаженою швидкістю примчали три автомобілі: автомобіль канцлера, автомобіль міністра юстиції, автомобіль обер-поліцмейстера.

Короля викрали. Ясно, як двічі по два — чотири. Це, поза сумнівом, підступи ворога. Їм це на руку: солдати дізнаються про зникнення короля, відмовляться воювати, і ворог займе столицю без бою.