Читать «Король Матіуш Перший» онлайн - страница 13

Тут Матіуш прокинувся, бо хтось тряс його за плече, кажучи:

— Ваша величносте, скоро четверта година.

Матіуш підвівся із землі, на якій так солодко спав, і — дивна річ! — відчаю й розгубленості як не було. Він і не підозрював, що не одну ніч проведе ось так на голій землі, просто неба й надовго розлучиться з розкішним королівським ложем.

Сон збувся: Матіуш поклав на голову корону, але подав її не батько, а церемоніймейстер. Рівно о четвертій годині Матіуш подзвонив у дзвіночок і виголосив:

— Панове, оголошую засідання відкритим!

— Прошу слова, — сказав канцлер.

Він виголосив довгу й нудну промову, яка зводилася до того, що йому дуже прикро залишати юного короля в таких важких обставинах, але він хворий і тому йде у відставку.

Майже те саме повторили за ним четверо міністрів.

Матіуш зовсім не розгубився і спокійно, але твердо сказав:

— Панове, причини у вас, безперечно, важливі. Але на час війни доведеться забути про хвороби і втому. Ви, пане канцлер, у курсі всіх справ і піти зараз у відставку ніяк не можете. Ось виграємо війну — тоді поговоримо.

— Але газети вже повідомили про мою відставку.

— А тепер повідомлять, що на моє прохання ви залишаєтеся на своєму посту.

«За моїм наказом», — ледь не вирвалося в Матіуша, але, очевидно, батьківський розум підказав йому замість слова «наказ» слово «прохання».

— Панове, наш священний обов’язок — захищати батьківщину.

— Отже, ваша королівська величність збирається воювати одночасно з трьома державами? — запитав військовий міністр.

— А ви думали, що онук Павла Завойовника проситиме пощади?

Міністри не чекали на таку відповідь. А головне, канцлер був задоволений, що сам король просить його не йти у відставку. Він трохи поламався, аби підняти собі ціну, але врешті-решт погодився.

Коли нарада скінчилася — а продовжувалася вона дуже довго, — хлопчики-газетярі знову розбіглися вулицями міста.

— Екстрений випуск останніх вістей! Урядова криза ліквідована! — кричали вони.

Це означало — міністри помирилися.

Матіуш був розчарований: на засіданні ні словом не обмовилися про те, що він, Матіуш, звернеться до народу з відозвою, а потім на білому коні поскаче на чолі відважної армії на війну.

Замість цього вони балакали про якісь дурниці: про залізниці, гроші, сухарі, чоботи для солдатів, про сіно, овес, яловичину та свинину, ніби йшлося не про битви, які на них чекають, а про щось зовсім буденне.

Матіуш багато чув про минулі битви, а про сучасну війну уявлення не мав. Але скоро він мав сам переконатися, який зв’язок існує між сухарями, чобітьми й війною.

Розчарування й занепокоєння Матіуша зросли ще більше, коли наступного дня, за розкладом, як завжди, з’явився на урок гувернер.