Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 22
І. О. Зінченко
Наведений тут приклад також свідчить про те, що суди не завжди розрізняють триваючі і продовжувані злочини і підміняють одне поняття іншим. Злочин, який вчинив Г. (незаконне зберігання бонових припасів), є не продовжуваним, а триваючим, тобто безперервним здійсненням складу закінченого злочину (ч. 1 ст. 263 КК) за рахунок тривалого порушення встановленої заборони.
Аналогічної помилки у визначенні виду вчиненого злочину припустився Носівський районний суд Чернігівської області. Цей суд визнав винним П. у тому, що він у ніч на 27 липня 2002 р. проник на присадибну ділянку Д., звідкіля викрав коробочки маку, які містять морфін та кодеїн і належать до наркотичних засобів, які зберігав без мети збуту за місцем проживання та які вилучив дільничний інспектор 30 липня 2002 р.
У вироку суду було зазначено, що, оскільки в цьому випадку засуджений вчинив не окремі злочини щодо різних наркотичних засобів, а один
1.3.3. Продовжувані злочини
Поняття продовжуваного злочину було запозичено із Європи російським дореволюційним кримінальним правом і широко використовувалось теорією і судовою практикою. В Уложенні 1845 р. продовжувані злочини називались «поновлюваною злочинною діяльністю», а Урядовий Сенат в 1892 році, зостановлюючи рішення з конкретної справи, дав трактовку цього поняття, як такого діяння підсудного, «що є результатом одного й того ж наміру, спрямоване до одної мети, що досягається одним і тим же способом, і складає один продовжуваний злочин».
Приблизно таке визначення містила і наука кримінального права тих часів. Зокрема, М.С. Таганцев зазначав, що «для поняття продовжуваного злочину необхідно, щоб всі діяння підсудного були втіленням одного й того ж злочинного наміру, а єдність різних об’єктивних умов: об'єкта, часу, місця та способу дії, може слугувати тільки доказом єдності наміру». В той же час, в науці існували і протилежні думки, автори яких заперечували саме існування продовжуваного злочину, вважаючи його видом сукупності. Так, О.Ф. Кістяковський писав, що до видів сукупності злочинів належать: а) ідеальна; б) реальна; і в) продовжуваний злочин. А.А. Піонтковськнй (батько) займав проміжну позицію, говорячи, що в одних випадках продовжуваний злочин є видом складного одиничного злочину, а в інших — різновидом сукупності злочинів.
В радянському кримінальному праві поняття продовжуваного злочину було закріплено вже в згадуваній тут постанові Пленуму Верховного Суду СРСР від 14 березня 1929 р «Про умови застосування давності і амністії до триваючих і продовжуваних злочинів». Однак лише з середини 40-х років минулого століття спостерігається посилення цікавості до дослідження вказаного питання наукою кримінального права. На думку А.М. Рішелюка, цю тенденцію можна пояснити низкою причин: з одного боку, це закріплення в нормах кримінального закону кваліфікуючих ознак (повторності, неодноразовості), яких майже не існувало в законодавстві 20-30-х років, а з іншого боку — все більш широким застосуванням таких кваліфікуючих ознак, як великий і особливо великий розмір розкрадань.
