Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 18

В дореволюційній літературі триваючий злочин визначався як такий, «що будучи раз вчинений не закінчується цим моментом, а постійно і безперервно поновлюється, утворюючи нібито злочинний стан особи, який пов’язує в очах закону всю її діяльність в єдине ціле, що триває до закінчення цієї діяльності, до настання будь-якої обставини, що вказує на її припинення». Тут цікаво зауважити, що втечу з-під варти, (ст. 313 Уложения), яку зараз більшість науковців вважає триваючим злочином. Урядовий Сенат до таких не відносив, зазначаючи, що «караним є не перебування в бігах арештанта, а сама обставина його втечі з місця ув’язнення».

Після 1917 року поняття триваючого злочину зникло з кримінального закону, але продовжувало використовуватися судовою практикою. Наприкінці 20-х років воно з’явилося в постанові Пленуму Верховного Суду СРСР від 14 березня 1929 р. «Про умови застосування давності і амністії до триваючих і продовжуваних злочинів», відповідно до якої під триваючим злочином розумілася «дія чи бездіяльність, поєднана із наступним тривалим невиконанням обов'язків, покладених на винного кримінальним законом під загрозою кримінального переслідування». З цього часу поняття триваючого злочину затвердилося в теорії кримінального права і широко використовується наукою і практикою.

Кримінальні кодекси більшості держав також не містять законодавчого визначення триваючого злочину, хоча вказана проблема досліджується кримінально-правовою наукою цих країн. Винятком є КК Республіки Узбекистан, в ст. 32 якого говориться, що «не визнається повторним злочин, який полягає в тривалому невиконанні обов’язків і характеризується безперервним здійсненням складу одного триваючого злочину».

Цікавими є підходи до визначення триваючих злочинів в кримінальному праві Франції, де ці діяння визначаються як такі, «що розтягнуті в часі і вчиняються шляхом постійного повторення наміру винної особи після здійснення першого умисного акту». Слід зазначити, що у французькому кримінальному праві триваючі злочини протиставляються миттєвим або одномоментним злочинам, які здійснюються у незначний проміжок часу (наприклад, крадіжка, вбивство). Поділ злочинів на миттєві і триваючі, на думку французьких криміналістів, має велике практичне значення. Наприклад, при визначенні давності «точкою відрахунку» для перших злочинів є день, коли їх було вчинено, а для триваючих — день, коли припинилася «деліктна подія». Виходячи з цього, до триваючих злочинів за французьким кримінальним правом застосовується той кримінальний закон, який діяв в момент, коли злочинне діяння було припинене, навіть, якщо цей закон є більш суворим, ніж той, що діяв на початку злочинної акції.