Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 19

Дослідження ознак триваючих злочинів доцільно розпочати із з’ясування обставин, які обумовлюють їх існування в кримінальному праві.

Як відомо, формулюючи той чи інший склад злочину, законодавець відтворює в специфічній формі певні моделі поведінки, що безпосередньо відображають соціальний зміст даного злочину. Тому кримінальний закон, (як, зрештою, і будь-який інший закон) завжди є соціально обумовленим, «загальним і дійсним виразником правової природи речей. Правова природа речей не може тому пристосовуватися до закону — закон, навпаки, повинен пристосовуватися до неї».

Це філософське вчення про соціальну обумовленість закону повною мірою можна застосувати і до такого явища як злочин. Причому, соціологічний аналіз природи кримінального права дозволяє зробити абсолютно обґрунтований висновок, що злочин існує об’єктивно, до, поза і незалежно від будь-якої оцінки законодавця. Отже, моделі суспільнонебезпечної поведінки складаються самі по собі, в ході історичного розвитку суспільства, незалежно від того, чи закріпив їх законодавець у вигляді юридичної заборони, чи ні. Якщо за своєю соціальною сутністю ця поведінка така, що може спричинити реальну шкоду суспільству, у останнього виникає потреба в її юридичній забороні.

Інакше кажучи, кримінально-правова заборона відображає об’єктивну потребу суспільства в його боротьбі зі злочинними посяганнями. Щодо цього К. Маркс справедливо зазначав, що «точка зору законодавця — є точкою зору необхідності».

Таким чином, у підґрунті діалектичного підходу до встановлення кримінально-правової заборони завжди лежить уявлення про те, що характер втручання права в суспільне життя визначається суспільною необхідністю.

Створюючи кримінально-правову норму, законодавець повинен визначити потребу в забороні саме цієї форми злочинної поведінки, пізнати її реальні властивості і з цих підстав оцінити ті чи інші діяння, як злочинні. Висловлене стосується і триваючих злочинів, які законодавець не винаходить, а лише формулює відповідно із їхньою правовою природою.

В.Ф, Дьомін, визначаючи соціальну сутність триваючих злочинів, вказував, що «вона характеризується тим, що виконавці злочинів такого роду вступають в тривалий конфлікт із суспільством».

На нашу думку, це не зовсім так. Соціальна сутність триваючого злочину полягає в об’єктивній спроможності людини до здійснення поведінки, яка може тривати певний проміжок часу, не припиняючись. В тих випадках, коли ця поведінка є суспільно небезпечною і здатною спричинити шкоду, законодавець її кримі налізує, створюючи склади триваючих злочинів, в яких закріплює особливості таких безперервних діянь. Отже, триваючий злочин — це не штучна юридична конструкція, а відображення поведінки людини, що має місце в реальній дійсності.

Розглянемо об'єктивні та суб'єктивні ознаки триваючого злочину. До об'єктивних ознак віднесемо:

1. Наявність суспільно небезпечної дії чи бездіяльності, тобто активної чи пасивної поведінки суб’єкта.

2. Тривалий характер дії чи бездіяльності. Тобто на відміну від миттєвого (одномоментного, одноактного злочину), цей злочин повинен вчинятися більш-менш тривалий проміжок часу, так би мовити, «розтягуватися в часі». При цьому проміжок часу може бути будь-яким: від одної доби до декількох років. Для наявності даної ознаки це значення не має.