Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 160

3. Визначення (обчислення) нєвідбутої частини покарання здійснюється судом, з урахуванням трьох моментів, а саме: а) чи відбував засуджений покарання, призначене попереднім вироком, реально (фактично); б) чи було його повністю або достроково, але обов'язково умовно звільнено від його відбування; в) чи була невідбута частина цього покарання замінена більш м’яким покаранням. Виходячи з цього, невідбутою частиною покарання за попереднім вироком належить вважати:

— повністю невідбуте засудженим основне покарання або невідбуту його частину;

— повністю невідбуте засудженим додаткове покарання або невідбуту його частину;

— покарання, від відбування якого особу звільнено з випробуванням на підставі статей 75, 79, 104 КК;

— частину покарання, від якого засудженого було звільнено умовно-достроково на підставі статей 81 і 107 КК;

— невідбуту частину більш м’якого покарання, яке було застосоване до засудженого в порядку заміни на підставі статей 82, ч. 4 ст. 83, ст. 85, ч. 3 ст. 86, ч. 2 ст. 87 КК);

— невідбуту частину покарання від відбування якого було звільнено засуджену жінку на підставі ст. 83 КК. У цьому випадку слід ураховувати, що звільнення засудженої жінки від подальшого відбування призначеного їй покарання на підставі ч. 1 ст. 83 і ч. 4 ст. 83 КК має умовний характер. Тому, якщо в період такого звільнення засуджена вчиняє новий злочин, то відповідно до ч. 6 ст. 83 КК при призначенні покарання застосовуються правила ст. 71 КК;

При вирішенні питання про те, яку частину призначеного за попереднім вироком покарання слід вважати невідбутою, особливої уваги заслуговує роз'яснення, наведене з цього приводу у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», де поряд з іншими рекомендаціями, які цілком відповідають вимогам закону, в п. 26 цієї постанови зазначається, що невідбутою частиною покарання за попереднім вироком треба вважати також «покарання, від відбування якого звільнено неповнолітнього із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст 105 КК)» (виділено авт. — В.Т.).

Аналогічну позицію займає і В.О. Навроцький, який вважає, що «захід, передбачений ст. 105 КК, повинен застосовуватися тоді, коли неповнолітній може бути виправлений без реального виконання кримінального покарання, але лише за умови застосування примусових заходів виховного характеру». Тому при застосуванні ст, 105 КК, на думку цього автора, «…суд визначає покарання, встановлює його вид і розмір і постановляє про звільнення від покарання…», у зв’язку з чим «при вчиненні неповнолітнім нового злочину в період відбування примусових заходів виховного характеру йому призначається покарання за сукупністю вироків на основі ст. 71 та ч. 2 ст. 103 КК» (виділено авт. — В.Т.).