Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 159

І. О. Зінченко

У той же час слід погодитися з тим, що редакція чинних норм КПК, КК та КВК стосовно розглянутого питання дає підстави для різного тлумачення приписів закону, що не виключає прийняття помилкових рішень при призначенні покарання за сукупністю як злочинів, так й вироків. Тому було б цілком доцільно внести відповідні зміни до закону, а саме зазначити: а) в КПК і КВК — що засудженою вважається особа, щодо якої проголошений обвинувальний вирок суду з призначенням покарання, який набрав законної сили; б) в ст. 70 КК — що призначення покарання за сукупністю злочинів здійснюється, якщо декілька злочинів вчинені особою до набрання вироком законної сили хоча б за один із них; в) в ст. 71 КК — що призначення покарання за сукупністю вироків здійснюється, якщо засуджений після набрання вироком законної сили, але до повного відбуття призначеного ним покарання вчинив новий злочин.

2.2.2. Порядок і межі призначення покарання за сукупністю вироків

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК призначення покарання за сукупністю вироків здійснюється в два етапи.

На першому суд призначає основне (чи і додаткове) покарання за знову вчинений злочин (за новим вироком), керуючись статтями 65–67 КК, а за необхідності — й статтями 68–70,98-102, ч. 1 ст. 103 КК.

На другому етапі до покарання, призначеного за новим вироком, суд повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком і визначає остаточне покарання за сукупністю вироків у тих межах, які встановлені ч. 2 ст. 71 КК.

Вказівка закону про приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком до покарання, що призначене за новим вироком, по суті означає, що їх остаточне визначення за сукупністю вироків здійснюється шляхом повного чи часткового складання.

Ураховуючи ситуацію, відповідно до якої новий злочин вчиняється особою після засудження за попередній, що свідчить про підвищений ступінь суспільної небезпечності особи винного, закон виходить з того, що у таких випадках є всі підстави для посилення відповідальності, а, отже, для складання покарань, і в зв’язку з цим виключає, за загальним правилом, можливість застосування принципу їх поглинення.

Складання покарань за правилами ст. 71 КК здійснюється з урахуванням наступних вимог.

1. Складанню зі знову призначеним покаранням підлягає лише те покарання або та його частина, яке ще повністю чи частково не відбуте засудженим за попереднім вироком. Отже, та частина покарання яку вже було відбуто до вчинення нового злочину, судом не враховується, а до уваги береться лише невідбута частина покарання за попереднім вироком.

2. Для застосування складання і визначення на його підставі остаточної міри покарання за сукупністю вироків необхідно точно встановити невідбуту частину покарання, призначеного за попереднім вироком. У зв’язку з цим у новому вироку суд має зазначити не тільки міру покарання, яка остаточно визначається ним за сукупністю вироків, а й той вид покарання (основного і додаткового), який було призначено за попереднім вироком, а також встановити, яка саме його частина (у якому розмірі) ще не відбута засудженим на момент вчинення нового злочину. Тому в постанові від 24 жовтня 2003 р. (п. 26) цілком слушно зазначається: «Маючи на увазі, що при визначенні покарання за правилами ст. 71 КК до покарання за новим вироком повністю або частково приєднується невідбута частина покарання за попереднім вироком, суди повинні точно встановлювати невідбуту частину основного й додаткового покарань і зазначати їх вид та розмір у новому вироку».