Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 144

Різні принципи приведення у сукупність щодо основних і щодо додаткових видів покарань суд повинен застосувати й у випадках, коли основні види покарань належать до одного чи таких різних їх видів, які передбачені в ч. 1 ст. 72 КК, а додаткові — до різновидних, про які мова йде у ч. 4 ст. 72 КК. Наприклад, якщо за ч. 2 ст. 212 КК призначається обмеження волі з позбавленням права обіймати певні посади, а за ч. 2 ст. 368 КК — позбавлення волі з конфіскацією майна, то, визначаючи остаточне покарання за сукупністю цих злочинів, суд вправі щодо основних покарань застосувати принципи або поглинення, або складання, а щодо додаткових — повинен обрати лише принцип одночасного їх застосування.

2.1.4. Призначення покарання за правилами ч. 4 ст. 70 КК

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК за правилами, передбаченими в частинах першій-третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

Таким чином, у ч. 4 ст. 70 КК передбачена ситуація, яка у найбільш простому своєму варіанті припускає таке: а) за вчинений особою злочин суд постановляє обвинувальний вирок і призначає ним покарання; б) після постановлення цього вироку, але до, у процесі чи після відбуття призначеного цим вироком покарання виявляється, що засуджений винен ще і в іншому злочині, який, однак, було вчинено ним ще до постановлення цього вироку.

Передусім відзначимо, що ситуацію, яка описана у ч. 4 ст. 70 КК, сам закон приписує вирішувати за правилами, передбаченими в частинах 1–3 ст. 70 КК. Здавалося б, із цих приписів закону зі всією очевидністю випливає, що ситуацію, наведену в ч. 4 ст. 70 КК, закон також відносить до сукупності злочинів, бо вона цілком відповідає її ознакам, зазначеним у ч. 1 ст. 33 КК. Адже, не дивлячись на те, що злочини в такій ситуації виявлені у різний час (один до, а інший після проголошення вироку), проте всі вони без винятку вчинені до засудження хоча за один з них. Не змінює оцінку розглядуваного як сукупності злочинів і та обставина, що в зв’язку з різним часом виявлення цих злочинів і покарання за них призначається не одним, а кількома вироками. Саме як сукупність злочинів, лише ускладнену процесуальними обставинами, які позбавляють суд можливості одночасного розгляду всій сукупності обвинувачень, оцінюють ситуацію, передбачену ч. 4 ст. 70 КК, і більшість науковців, які досліджували аналогічні положення закону в рамках як попереднього (наприклад, ч. 3 ст. 42 КК України 1960 р.), так і сучасного кримінально-правового регулювання.

Однак висловлювалися з цього питання й інші думки. Так, В.П. Малков зазначав, що сукупність злочинів має місце тоді, «коли декілька злочинів, передбачених різними статтями кримінального закону, є предметом одночасного розгляду судово-слідчих органів…» (виділено авт. — В.Т.). Поділяв цю позицію і Ю.М. Юшков, який, оцінюючи положення ч. 3 ст. 42 КК 1960 р. (ч. 4 ст. 70 КК 2001 р.), писав, що «зовні ці випадки мало походять на сукупність злочинів, бо тут щодо одного чи декількох злочинів вже відбувся вирок, який виконується або навіть є виконаним».