Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 134

Таким чином, на відміну від складання і одночасного застосування різних видів покарань, використання яких обмежено або за їх видом, або за їх розміром, лише принцип поглинення, як це випливає з ч. 1 ст. 70 КК, може застосовуватися до будь-яких основних видів покарань, незалежно від того, належать вони до одного чи до різних їх видів.

Наведене свідчить, що у разі призначення за один із злочинів навіть такого основного виду покарання, яке згідно з ч. 3 ст. 72 КК не підлягає складанню, закон не виключає і можливості його поглинення більш суворим покаранням, призначеним за інший злочин. Виходячи саме з такого тлумачення закону, у постанові від 24 жовтня 2003 р. (п. 21) підкреслюється, що «суд вправі визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим при призначенні за окремі злочини, що входять у сукупність, покарання як одного виду, так і різних» (виділено авт. — В.Т.). Більше того, при роз’ясненні положень ч. 3 ст. 72 КК у вищезгаданій постанові (п. 22) прямо наголошується, що «коли за злочини, що утворюють сукупність, призначено основні покарання різних видів, які не підлягають заміні (штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю), суд може застосувати принцип поглинення (виділено авт. — В.Т.) менш суворого покарання більш суворим або призначити кожне з них до самостійного виконання».

Таким чином, якщо за один із злочинів призначається, наприклад, основне покарання у виді штрафу або позбавлення права обіймати певні посади, а за інший — обмеження волі, то як у цьому, так і в інших подібних випадках суд має право обрати два варіанти для визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів: а) або призначити ці види покарань одночасно до самостійного їх виконання (ч. 3 ст. 72 КК); б) або визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання (штрафу чи позбавлення права обіймати певні посади) більш суворим (обмеженням волі), бо це, по-перше, випливає зі змісту ч. 1 ст. 70 КК, а, по-друге, не суперечить і вимогам ч. 3 ст. 72 КК.

Проте вирішення цього питання у судовій практиці далеко не завжди відповідає вимогам закону і наведеним роз’ясненням вищої судової інстанції. Прикладом може слугувати така справа.

Гр. К. було засуджено за ч. 3 ст. 186 КК на п'ять років позбавлення волі: за ч. 3 ст. 357 КК — до основного покарання у виді штрафу, а остаточне покарання відповідно до ст. 70 КК було визначено щодо К. у виді п’яти років позбавлення волі, тобто шляхом поглинення менш суворого покарання (штрафу) більш суворим (позбавленням волі), що не тільки відповідає вимогам ч. 1 ст. 70 КК, а й не суперечить приписам ч. 3 ст 72 КК. Саме так, як зазначалося, тлумачить закон і Пленум Верховного Суду України.