Читать «Таємниця катакомб» онлайн - страница 56
Том Еґеланн
— Це ти, Анґеліно?
—
— Де ти?
— У царстві мертвих.
— Що ти там робиш?
—
— Я маю запитання. Це я отрок з Ультіма Туле?
Пауза. Свейн тихо захихотів.
— Ти тут, Анґеліно?
—
— Це я отрок з Ультіма Туле?
—
— Анґеліно?
—
— Як нам вдається розмовляти з тобою?
—
— Ми ж говоримо норвезькою?
Пауза.
— Коли ти встигла вивчити норвезьку мову, Анґеліно?
—
— Але ж зараз ми говоримо саме норвезькою!
—
— Пригадуєш нашу останню розмову?
—
— Як вона відбувалася?
—
IV
— То була не Анґеліна!
Роберт зі Свейном поверталися додому. З сеансу від медіума.
— Хто ж тоді? — запитав Свейн.
— Та дама все вигадала! Хтозна, чи й сама вірила в свою балаканину. Мабуть, просто хотіла заграбастати мої грошики.
— Звідки ти знаєш?
— Я здогадався, коли вона заговорила норвезькою. Уявляєш — норвезькою! Анґеліна ніколи не знала норвезької мови. Ми не розмовляли з нею жодною мовою.
— Як же тоді спілкувалися, смію запитати?
—
— Думками? У який спосіб?
— О, мені не під силу пояснити. Просто знаю, що та медіум усе вигадала про Анґеліну. Придумала всю розмову. Коли я запитав, чи я є тим отроком з Ультіма Туле, вона не зрозуміла, про що йдеться. Справжня Анґеліна зрозуміла б. Медіум нас обдурила.
— Майстерно принаймні. Ти чув дивні звуки? А холодний і теплий протяг відчув?
— Аякже. Але подумай сам, як важко зорієнтуватися у темряві. Звуки — очевидно, запис. Холодного й теплого вітру надмухало вентилятором.
— Ну так, — пробурмотів Свейн.
— Дивина в іншому, — тихо сказав Роберт. — Я майже фізично її там відчував.
— Кого? Анґеліну?
— Так. Але не тоді, коли медіум промовляла. Вона блефувала… І все ж я відчував її… присутність. Відчував, що вона там була разом з нами.
Свейн приречено зітхнув.
— Роберте!
Розділ XII
Сага про Раґнвальда
Осло
I
Роберт саме попрощався зі Свейном і підходив до свого під’їзду, коли задзвонив мобільний телефон. Телефонувала Інґеборґ Мюкле. Голос мала дуже збуджений.
— Роберте! Я знайшла її!
— Кого знайшли?
— Вона лежала в підвалі, у запаснику Фонду старожитностей, — Інґеборґ навіть не слухала хлопця. — Сага, Роберте! Сага! Стародавній пергамент! Дослідники ніколи не сприймали всерйоз існування
Якусь мить Роберт вражено мовчав.
— І про що там ідеться?
— Я ще не встигла багато прочитати. Письмо нерозбірливе, та й написано давньонорвезькою мовою. Прочитання забирає купу часу. На першій сторінці намальовані такі самі символи, що й на скриньці, яку знайшла твоя мама у Бурґюнні: анкх, ty і хрест!
Роберт відразу згадав ті символи:
— А ще гьовдінґ Раґнвальд Кривавий Зуб щось написав про прикрасу, власницею якої монахи називали святу діву, і що там чогось бракує…
— Кулон-трикутник! — вигукнув Роберт.