Читать «Таємниця катакомб» онлайн - страница 56

— Це ти, Анґеліно?

— Звісно, я.

— Де ти?

— У царстві мертвих.

— Що ти там робиш?

— Чекаю… Щоб іти далі.

— Я маю запитання. Це я отрок з Ультіма Туле?

Пауза. Свейн тихо захихотів.

— Ти тут, Анґеліно?

— Звісно. Я тут!

— Це я отрок з Ультіма Туле?

— Гм… Звідки? Імовірно, наскільки мені відомо. Еге ж… Цілком можливо. Так… Мабуть, так і є.

— Анґеліно?

— Що?

— Як нам вдається розмовляти з тобою?

— Про що ти?

— Ми ж говоримо норвезькою?

Пауза.

— Коли ти встигла вивчити норвезьку мову, Анґеліно?

— Я не розмовляю норвезькою.

— Але ж зараз ми говоримо саме норвезькою!

— Ну так… бо медіум…. Перекладає… мої думки…

— Пригадуєш нашу останню розмову?

— Звичайно.

— Як вона відбувалася?

— Не чіпляйся до слів, Роберте!

IV

— То була не Анґеліна!

Роберт зі Свейном поверталися додому. З сеансу від медіума.

— Хто ж тоді? — запитав Свейн.

— Та дама все вигадала! Хтозна, чи й сама вірила в свою балаканину. Мабуть, просто хотіла заграбастати мої грошики.

— Звідки ти знаєш?

— Я здогадався, коли вона заговорила норвезькою. Уявляєш — норвезькою! Анґеліна ніколи не знала норвезької мови. Ми не розмовляли з нею жодною мовою.

— Як же тоді спілкувалися, смію запитати?

— Обмінювалися думками.

— Думками? У який спосіб?

— О, мені не під силу пояснити. Просто знаю, що та медіум усе вигадала про Анґеліну. Придумала всю розмову. Коли я запитав, чи я є тим отроком з Ультіма Туле, вона не зрозуміла, про що йдеться. Справжня Анґеліна зрозуміла б. Медіум нас обдурила.

— Майстерно принаймні. Ти чув дивні звуки? А холодний і теплий протяг відчув?

— Аякже. Але подумай сам, як важко зорієнтуватися у темряві. Звуки — очевидно, запис. Холодного й теплого вітру надмухало вентилятором.

— Ну так, — пробурмотів Свейн.

— Дивина в іншому, — тихо сказав Роберт. — Я майже фізично її там відчував.

— Кого? Анґеліну?

— Так. Але не тоді, коли медіум промовляла. Вона блефувала… І все ж я відчував її… присутність. Відчував, що вона там була разом з нами.

Свейн приречено зітхнув.

— Роберте! Trust mе! Її там не було!

Розділ XII

Сага про Раґнвальда

Осло

I

Роберт саме попрощався зі Свейном і підходив до свого під’їзду, коли задзвонив мобільний телефон. Телефонувала Інґеборґ Мюкле. Голос мала дуже збуджений.

— Роберте! Я знайшла її!

— Кого знайшли?

— Вона лежала в підвалі, у запаснику Фонду старожитностей, — Інґеборґ навіть не слухала хлопця. — Сага, Роберте! Сага! Стародавній пергамент! Дослідники ніколи не сприймали всерйоз існування «Саги Раґнвальда». Вважали її вигадкою, такою собі казкою. Але ось я знайшла давній пергамент! Оригінал! Текст Саги!

Якусь мить Роберт вражено мовчав.

— І про що там ідеться?

— Я ще не встигла багато прочитати. Письмо нерозбірливе, та й написано давньонорвезькою мовою. Прочитання забирає купу часу. На першій сторінці намальовані такі самі символи, що й на скриньці, яку знайшла твоя мама у Бурґюнні: анкх, ty і хрест!

Роберт відразу згадав ті символи:

— А ще гьовдінґ Раґнвальд Кривавий Зуб щось написав про прикрасу, власницею якої монахи називали святу діву, і що там чогось бракує…

— Кулон-трикутник! — вигукнув Роберт.