Читать «Таємниця катакомб» онлайн - страница 5

Робертові мов морозом сипонуло поза шкіру. Символ видався дуже знайомим! Хлопець спробував згадати, де він вже міг таке бачити. Ось тільки роздивитися його на стіні було важко. Заважав горщик. Чи можна його відсунути? Ні, нічого не можна переставляти. Роберт знав правила археології. Рухати предмети на розкопках — це те ж саме, що торкатися речей на місці злочину, скажімо, убивства.

Тієї миті Роберта гукнула мама. Вони з Умберто саме звернули за вигин коридору.

— Мамо, ходи сюди! Поглянь! — гукнув Роберт.

— Не зараз!

— Але ж, мамо…

— Не відставай!

— Але…

— Роберте! Кому я кажу!..

Мамин тон не спонукав до подальшої дискусії. Робертові довелося наздоганяти їх бігцем.

— Мамо…

— Цить!

— Ну мамо…

— Не заважай Умберто!

Умберто співучим голосом вів оповідь про катакомби.

— Ніхто не знає, яка довжина чи глибина саме цього лабіринту. Лише одне це робить його неймовірно цікавим для нас. Ми зовсім не відаємо, скільки мертвих тут упокоїлося, але мова, без сумніву, йде про тисячі…

Тисячі мертвих.

«Неймовірно», — подумав Роберт.

IV

Тунель перегороджувала дощана стіна.

— Далі ані руш! — застеріг Умберто. — Перш ніж просуватися далі вглиб, мусимо укріпити лази. Ґрунтові маси за тією дощаною стіною дуже нестабільні. Насамперед треба встановити підпірки й балки. Наскільки нам відомо, у тому напрямку немає виходу на поверхню.

Назад вони повернулися іншим, коротшим, шляхом. Катакомби виявилися справжнім лабіринтом. Добре, що Умберто знав їх, як свої п’ять пальців.

Після прогулянки підземеллям вони видряпалися хиткими дерев’яними східцями нагору. До надвечірнього сонця, світла, майже свіжого, сповненого відпрацьованими автомобільними газами повітря. Роберт вдихнув на повні груди, намагаючись притлумити в собі якесь моторошне відчуття.

— Спасибі за екскурсію! — подякувала мама.

— Я бачив один знак… — втрутився Роберт.

— О, так! — урвав його Умберто. — Цікаво, правда ж? Стіни катакомб усіяні написами й давніми символами. Їх викарбували в камені християни й, мабуть, інші люди, які мали свої причини перебувати в підземеллі.

— Я вже десь бачив той символ раніше, — сказав Роберт.

— Таке часто трапляється з символами.

— Але саме цей символ…

— Роберт стане археологом, — урвала його на півслові мама й жартома сколошкала чуприну.

— Як мило! — похвалив Умберто.

— А знаєш, Умберто, йому дозволили працювати моїм асистентом.

— Твоїм асистентом? — перепитав Умберто, недовірливо всміхаючись кутиком вуст.

— Сподіваюся, ти не проти… щоб Роберт мені допомагав?

— У чому?

— У розкопках, звісно. Унизу… у катакомбах.

Умберто насупився. Перевів погляд з Роберта на маму, а тоді знову з мами на Роберта.

— Чудова ідея! Безумовно! — сказав він і на мить замовк.

Роберт і його мама запитально глянули на Умберто. Роберт підозрював, що той зараз скаже.

— Але, — Умберто розвів руками, — з цього, на жаль, нічого не вийде. Правила дуже суворі. Роберт усього лиш дитина. Підземні археологічні розкопки — занадто ризикована справа для підлітка його віку. Даруйте! Навіть мови бути не може!

— Але… — почала було мама.

Умберто підняв догори обидві руки, ніби обороняючись.