Читать «Таємниця катакомб» онлайн - страница 14
Том Еґеланн
VI
Роберт рушив далі. У роті пересохло. Язик прилипав до піднебіння з чудним цмоканням.
«Варто було взяти з собою пляшку води», — запізно похопився він.
Роберт думав про маму. Люба, найдорожча мама, яка завжди хвилювалася й турбувалася, чи йому добре. Іноді його дратувала її надмірна увага. Чи все гаразд у школі? У футбольній команді? Чи не зіпсувалися його стосунки з друзями? Чи нічого його не діймає?
За наступним закрутом Роберт упізнав тунель. Він дійшов до кінця. До обмежувальних стрічок та дощаної стіни. За огородженням лежали ще недосліджені ходи й лази катакомб. Небезпека обвалу. Треба повертатися назад.
Звук. Позаду.
Ще один щур?
Роберт озирнувся.
Щось важке промчало повз нього.
Зм’якли коліна. Він ледь не впав.
І аж тепер побачив його. У напівтемряві, там, де тунель переходив у залу.
Чернець.
Чернець з обличчям, схованим під великим каптуром.
З очима, що жевріли у темряві.
Розділ IV
Чернець
Рим, у катакомбах
I
Чернець був одягнений у довгу чорну рясу, схожу на сукню. Підперезаний мотузкою.
— Хто ти? — гукнув Роберт.
Голос йому тремтів і зривався.
Чернець не відповів. Роберт повторив запитання англійською.
Чернець підійшов ближче. У яскравому світлі ліхтарика очі його червоно жевріли з-під каптура.
Роберт відступив крок назад.
Чернець зупинився. Поволі підняв руку до чола, потім опустив до живота, переклав від плеча до плеча.
Перехрестився.
А потім… потім заспівав.
Чистим, глибоким голосом.
Роберт від переляку аж стерп.
Чужа мелодія. Старовинна. Роберт вихопив з пісні кілька слів. Щось таке, як
II
Раптом чернець замовк. Вони дивилися одне на одного. Вичікувально. Чернець розвів руки й підняв їх угору долонями назовні. Як священик…
Роберт ледь не зойкнув.
Чернець ступив крок до нього. Простягнув руку. На пальці зблиснув великий золотий перстень. На персні Роберт розгледів знак:
Хрест усередині… ікла?
Треба втікати. Роберт мимохідь зиркнув на дощану стіну. Між найнижчою дошкою та долівкою була шпарина десь на тридцять сантиметрів.
Він вагався лише мить. Тоді метнувся назад. Упав на долівку. Панічно намагався проповзти під дощаним щитом. Геть від ченця. Нижня дошка шкребла спину. Він звивався, протискуючись попід дошками. У пітьму…
А тоді відчув його хватку. Сильну руку. Чернець схопив Роберта за правий зап’ясток і з несамовитою силою потягнув до себе.
Одяг зачепився за дощану перегородку. Надто хистку, щоб втримати його. Роберт відчував, як вона хилиться. Він покотився до ченця. Тому довелося відпустити Роберта, щоб заслонитися від дощок, котрі падали на них.
Роберт зірвався на ноги. Не озираючись, він побіг у темряву. У надра нерозвіданих катакомб.
Невідома й небезпечна для життя територія, застерігав Умберто. Але зараз він про це не думав. Чернець з гуркотом відсунув набік дощаний щит і кинувся услід за Робертом.
