Читать «У нетрях темнолісу» онлайн - страница 84

— Як це — смажитимешся на вогнищі під небесами? — пошепки запитав у Дозорця Живчик.

— Це коли прив’язують до гілки палаючого дуба-кривавника, — так само пошепки відповів йому ельф-дубовик. — Ти шугаєш угору, як ракета, і всю дорогу верещиш від болю.

Живчик уявив собі цю картину, і йому зробилося мулько на душі.

— Ми перебудемо тут ніч і рушимо з першими променями сонця, — оголосив капітан. Потім повернувся до Тема. — Ну, корабельний кухарю, — сказав він, копнувши тушу волорога, — закасуй рукави!

— Авжеж, авжеж, кепе, — весело блиснув очима Тем.

— Дозорцю, а ти складаєш тим часом зворотний маршрут до Нижнього Міста. Я не маю палкого бажання тинятися цими клятими лісами довше, ніж належить, — він поглянув угору. — Стоупе, скільки ще треба тобі часу, аби усунути всі ушкодження?

— Кілька годин, капітане, — почулось на відповідь. — Я саме взявся підганяти нові гайки та стернові шворні…

— А що Камінний Штурман?

— Він у стерновому відсіку розточує отвори під фланці.

— Що ж, чудово, — сказав капітан. Він повернувся і глянув на Живчика.

У ту мить Живчик уже напевне знав, що бачив цього капітана давніше. Він не впізнав його відразу через оту пов’язку на оці. Цього самого пірата вони з Тунтумом зустрічали ще за тих давніх часів, коли його батько-троль намагався прилаштувати хлопця на роботу. Високий стрункий повітряний пірат, який мав при собі обсаджену самоцвітами шаблюку із зазублиною. І як тільки міг він забути!..

— Ну, і почім у нас сьогодні витрішки? — гримнув на нього капітан. — Ану-но йди допомагай іншим розпалювати вогонь!

Живчик негайно взявся до роботи. Він кинувся в ліс по хмиз. Та коли хлопець повернувся, багаття, гугочучи і потріскуючи, вже горіло. Щоразу, як Дозорець або Тем Човновод підкидали поліно у вогонь, у повітря здіймався вихор оранжевих іскор. Від різних порід дерева вогонь співав, гарчав і сичав. Час від часу із полум’я у небо, немов сигнальний вогонь, стріляв шматок палахкотючого світляка.

Живчикові стало трохи тривожно. Зростаючи серед тролів, він був змалку навчений шанувати вогонь, який не тішився у лісових мешканців великою довірою. Ось чому летючим деревом вони топили тільки в печах. Недбалість повітряних піратів лякала хлопця.

Живчик саме підгилював ногою палаючі головешки назад у полум’я, коли, міцно прикувавши Камбаломорда до дерева, повернувся Вевека. Він шукав за капітаном і, проходячи повз Живчика, зупинився.

— Ве! — прогарчав він і показав на зуб у Живчика на шиї.

— Я б на твоєму місці тримався від Вевеки чимдалі, — застеріг його Тем Човновод. — Навіть коли він у гуморі, це найнепрогнозованіша істота з усього живого.

Та Живчикові було байдуже. Хай цей білий блукай-бурмило на вигляд і страшний, у його очах стояв знайомий смуток. Звір випростав лапу і легенько торкнувся зуба.