Читать «Балакучий згорток» онлайн - страница 10

— Які це — міфічні істоти? — прошепотіла Пенелопа Саймонові на вушко.

— Нереальні, уявні — наприклад, морський дракон, — прошепотів Саймон у відповідь.

— Невдовзі, — вів далі Папуга, — коли хтось хотів знати, скільки пальців на ногах у дракона чи якої довжини волосся в русалки, то кожен, не вагаючись, звертався до Генджіста Ганнібала Джанкетберрі, бо він був найвищим авторитетом у цій галузі. Щиро кажучи, саме він підготував левову частку інформації для Історії Чотириногих Бестій Топселла, але Топселл не віддав йому належного. Професійні ревнощі — ось головна причина, — Папуга зробив паузу, заліз під крило і витяг звідти мініатюрну золоту табакерку, вдихнув дрібку тютюну та немилосердно чхнув у свою картату носову хустинку.

— Я ж казала, що без плаща ти застудишся, — сердито буркнула Дульчібелла. — Чому ти не прислухаєшся до здорового глузду?

Папуга не звертав на неї уваги.

— Однак за кілька років, — провадив він, — Генджіст Ганнібал несподівано знайшов свій успіх у своїй поразці, якщо можна так висловитися. Він побачив, що люди більше не приходять до нього, щоб побачити ріг єдинорога чи пляшечку з попелом фенікса у світлі блискавки. І за нетривалий час дійшов висновку: це означає, що люди перестали вірити.

Папуга замовк і подивився на дітей пильним, суворим поглядом.

— Я не розумію, — зізнався Саймон і насупився. — По-перше, якщо це були міфічні створіння, то вони не могли існувати насправді.

— Дурненький хлопчику, — відказав на це Папуга, — вони існують, коли люди в них вірять.

— Я не розумію, яким чином щось або хтось може існувати тільки тому, що ти в це віриш, — уперто стояв на своєму Саймон.

— Не тільки ти, але й безліч інших людей цього не розуміє, — сказав Папуга. — Але подумай тільки: колись ніхто не вірив у паровий двигун або у пароплав, атож? Тому їх і не було, але згодом багато людей повірили в існування парового двигуна і пароплава — і тоді… р-р-раз!

— Загуркотіло, — озвалася Дульчібелла.

— Невдовзі парових двигунів і пароплавів стало так багато, що вони вже почали заважати нам пересуватися. Схоже відбувалося і з міфічними істотами: поки люди в них вірили, їх було багато, але щойно люди почали втрачати віру, тоді раптом… р-р-аз! — і їхня популяція зникла.

— Я вже чула два удари грому! — скрикнула Дульчібелла. — Може, зайдеш усередину чи так і стирчатимеш під блискавками?

— Ой, замовкни вже! — роздратовано кинув Папуга. — Може, ти б узяла та й щось собі сплела?

— Що-що? — перепитала Дульчібелла.

— Нічого! — сказав Папуга.