Читать «Адвокат із Личаківської» онлайн - страница 90
Андрій Кокотюха
Хоча… в сизому диму це могло й привидітися.
Ну їх. Вітер у голові – нехай, навіяв грішні думки. А ось вітер у гаманці тверезить. Тож Кошовий відвернувся, зиркнув праворуч. Цю половину зали окупували невеличкі компанії, переважно чоловічі, правлячи про щось за кухлями пива. Лише у дальньому кутку, зсунувши кілька столиків, розмістився строкатий гамірний батярський гурт, розбавлений жіночим товариством. Коли Кошовий із Тимою зайшли, вони саме розбирали свіжо налите пиво, хоч на столі помічалися й горілчані карафки. Та щойно вони рушили через зал до протилежного кута, де за окремим столиком уже сидів та чекав одинокий чоловік середнього віку, загуляла компанія зсунула кухлі й дружно, хай не надто злагоджено, вибухнула піснею:
Невдоволено зиркнувши в той бік, Тима хитнув головою. До обраного ним для зустрічі кута дійшли під супровід зухвалого:
До столика вже спішив перевальцем пузатий вусань із зализаним пробором. Тиму тут знали, але той, випередивши кельнера, мовив, наче плюнув:
– Скажіть тим вар’ятам, пане Цезарю, аби не волали на весь Личаків. Бо ставлять себе, мов жлоби. Інакше їх дуже ґречно попросять поволати в іншому, не такому приємному місці.
– Слухаю, пане Тимо, – кивнув вусань, нагадавши: – На вас уже чекають.
– Бачу, пане Цезарю. Попередьте галасливих і принесіть нам, як завжди.
Розвернувшись на підборах, пузатий покотився до батярського гурту, взяв того, хто сидів скраю, ззаду за плечі, щось прошепотів. Коли той спробував озирнутися, пан Цезар відважив легенького запотиличника. Після того з почуттям виконаного обов’язку посунув назад до шинквасу. Почухавши потилицю, батяр нахилився до товариства, вочевидь переповідаючи прохання. Сподобалося воно не всім – двоє голосів, один з них – дівочий, ніби навмисне затягнули знову вже знайоме:
Відповіддю цього разу став сильніший запотиличник. Відвалив уже той, хто сидів поруч із зухвальцем, на якого не діяли зауваження. Той знову рипнувся, але з голови збили картуза, перекинули через стіл, ще раз і ще, не даючи власнику його зловити. Нарешті натягнули, вже козирком назад, і аж тепер у тому кутку стало тихо.
– Проходьте, пане Кошовий.
Це говорив чоловік за столом. Рука вказала на місце в кутку. Клим пройшов та всівся. З правого боку від нього тут же розмістився Тима, й адвокат опинився ніби в лещатах. На столі горіла велика товста свічка, тож Кошовий міг роздивитися, хто сидить навпроти. А заодно краще розгледіти шепелявого.
