Читать «Адвокат із Личаківської» онлайн - страница 88

Або шепелявий пан Тима справді не був проти, або дійсно не мав часу гарикатися. Забрав від Климового боку вістря, мовив:

– Глядіть, пане Шацький. У вас діти.

– Через те й вважатиму, – почулася серйозна відповідь.

– Тоді – вперед. Тримайтеся за мною, пане Кошовий. Самі звідси не вийдете.

І дивна трійця, один за одним, пірнула в ніч.

Вийти з двору можна було простіше – лиш узяти ліворуч та минути арку, що вела до парадного входу.

Так ходили всі тутешні мешканці. Стоячи біля вікна й знічев’я розглядаючи не надто мальовничу сірість прохідного двору, Клим уже встиг вивчити цей маршрут. Тож машинально сіпнувся найкоротшим шляхом. Але той, кого назвали Тимою, смикнув за лікоть, зупиняючи.

– Не туди.

– Чому? – вирвалося в Кошового, й одразу запитав: – А куди?

– Так ми вийдемо до брами, – похапцем пояснив Шацький. – Доведеться пройти повз вашого двірника. А той шлимазл із круглим носом, скажу я вам, нас неодмінно побачить.

Тима ж не завдав собі труда пояснити й це. Рушив далі, у протилежний бік, у глиб двору. Посунувши за ним, Клим та Шацький пройшли крізь ще одну арку. Або Кошовому здалося, або вона справді виявилася трошки вужчою, навіть нижчою й темнішою. Вивівши невеличку процесію в наступний, ще глибше розташований дворик, Тима кивнув на освітлені ще вікна, вкотре нагадавши цим про обережність. Тоді ступив праворуч, і компанія посунула далі, тримаючись ближче до глухої цегляної стіни. Вона стала дороговказом, бо незабаром завернула, і трійця занурилася в маленький прохідник.

Ураз Тима різко скинув правицю, зупиняючи рух. За його прикладом Кошовий із Шацьким притулилися до стіни, затамували подих. Аж тепер Клим зрозумів, у чому справа: у темряві товклася парочка. Захоплені одне одним, коханці забули про все на світі, натхненно цілуючись. Зі свого місця жоден із трійці змовників не міг того бачити, але характерні пристрасні звуки все ж чулися.

Невідомо, як довго то все могло тривати. Ступивши на два кроки назад, Тима голосно прокашлявся. Зойкнуло тонко й по-жіночому, пробубонів нерозбірливий чоловічий басок, і тіні зарухалися. Одна, менша, ковзнула в глибину дворика, щезла всередині будинку. Інша, більша, трохи потупцяла, потому розвернулася й посунула просто на трійцю. Та в останній момент кудись завернула й зникла в невеличкому лабіринті переходів.

Компанія, далі скрадаючись, рушила вперед. Клим уже не фіксував, скільки разів вони завернули, через скільки арок та двориків проскочили нечутними примарами. Зрозумів одне: сам ніколи б не розібрався в захованих від стороннього ока львівських вуличках не лише вночі, а й серед білого дня. Принаймні вони лишалися для нього незвіданими поки, на даний час. Не знав, чи треба буде надалі вивчати ходи-виходи. Але про всяк випадок подумки позначив намір невидимою галочкою.

Вони виринули з міського лабіринту так само раптово, як занурились. Тільки здалося, що йшли довго. Насправді мандрівка за лаштунками Личаківської забрала хіба чверть години. На вулицю вийшли далі від будинку, де жив Кошовий. Від того місця, де на них біля хідника терпляче чекала крита коляска, той дім відділяло три наступних. Оминувши його з тилу, Тима ніби провів супутників потаємними підземними ходами. Щойно вигулькнули з найближчого двору, візник на козлах ворухнувся, пожвавився, смикнув віжками. Кінь пурхнув та легенько вдарив копитом. Кивком Тима звелів Кошовому сідати першим, і Клим заскочив усередину одним вправним рухом. Шацький виявився не надто зграбним, Тима підсадив зубного лікаря, сам застрибнув, уже коли коляска почала рух.