Читать «Записки в узголів’ї» онлайн - страница 49
Сей-шьонаґон
Молодший начальник Лівої гвардії Норіміцу знав про все, і ось приїхав до мене та й розповів:
– Учора в палаці Сайшьо-но чюджьо настійливо в мене питав про вас: «Не може такого бути, що «старший братик» не знає, де його сестра. Тож кажи, де вона?» Я ж казав йому, що не знаю, де ви. Якось дивно було мені брехати. Я ледь не розсміявся. Так боявся зустрітися з Сайшьо-но чюджьо поглядом. Потім узяв зі столу трохи морської капусти й почав жувати. Певно, люди б здивувалися, мовляв, чому він жує цю дивну страву, ще й так невчасно. Проте, якби я розсміявся, то видав би себе. Але все ж таки він повірив мені.
Я попросила Норіміцу бути уважнішим і нікому не розповідати нічого. Після нашої розмови вже пройшло багато часу.
Одного разу вже пізно вночі хтось почав гучно стукати в двері. Я схвилювалась, оскільки ворота від мене були зовсім близько. Виявилося, що то був гонець з палацу. Він сказав, що приніс листа – це був лист від Норіміцу. Я взяла аркуш і почала читати: «Завтра доходить кінця «Читання священних книг». Сайшьо-но чюджьо залишився в палаці, щоб знаходитися поруч з імператором у день віддалення від скверни. Він постійно вимагає «Скажи, де ховається твоя «молодша сестра». Я більше не можу приховувати. Як мені бути? Зроблю так, як скажете». Я нічого не написала у листі, тільки завернула у папір лист морської трави і відправила Норіміцу.
Потім до мене прийшов сам Норіміцу:
– Всю ніч Сайшьо-но чюджьо випитував у мене вашу таємницю. Це було жахливо. Як на допиті. Ще й ви нічого не відповіли, лише прислали чистий папір з морською травою. Це була помилка?
Мені стало дуже прикро, адже він зовсім нічого не зрозумів. Тоді я взяла аркуш паперу, який лежав на кінці тушечниці, і написала:
– Так ви віршики складаєте? Ні, не буду читати! – Норіміцу відкинув листа своїм віялом і віддалився.
Ми були в таких дружніх стосунках, як раптом майже посварились. Він прислав мені листа: «Я, здається, помилявся, але пам’ятайте, навіть якщо ми розстанемось, я залишуся вашим «старшим братом». Норіміцу часто повторював: «Якщо жінка по-справжньому мене кохає, вона не буде посилати мені вірші, якщо ж вона захоче зі мною попрощатись, то хай лише пришле вірша, і ми станемо ворогами». Я ж відповіла йому віршем:
Думаю, що Норіміцу не прочитав його. Відповіді не було…
Потім він отримав посаду чиновника п’ятого рангу, і його призначили помічником губернатора провінції Тотомі. А ми розсталися, так і не помирившись.
