Читать «Записки в узголів’ї» онлайн - страница 20

– Жах, двоє чоловіків на смерть забивають собаку. Кажуть, що він повернувся з Собачого острова.

Як нам стало шкода того собаку! «Адже це точно Окінамаро», – подумали ми.

– Його б’ють Тадатака та Санефуса.

Проте, як тільки я послала людину, щоб припинити все це, собака затих.

– Він помер. Його викинули за ворота, – сказав чоловік.

Проте, коли настав вечір, до нас приповз пес: лапи у нього дрижали, він був слабкий. «Напевно, це Окінамаро. Іншого собаки у нас не було». Однак, коли ми його покликали: «Окінамаро!» – він ніяк не відреагував. Хтось казав: «Це Окінамаро!», інші, навпаки, відповідали: «Та ні, це не він!». Тоді імператриця наказала: «Покличте Укон, вона гарно його знає».

– Це Окінамаро? – запитала імператриця.

– Так, дуже на нього схожий, але виглядає жахливо. Зазвичай, коли я його кличу, він із радістю біжить до мене, а зараз, хоч і кличу його, не приходить. Напевно, що не він. До того ж, я точно чула, що його забили до смерті два чоловіки. Як тут залишишся живим.

Думаю, що імператриця дуже засмутилась.

Почало темніти, ми спробували нагодувати Окінамаро, але все було марно, тому ми точно вирішили, що це інший пес. Наступного ранку, коли я принесла воду та гребінь для імператриці і вона попросила потримати дзеркало, я раптом побачила собаку. «Так, учора Окінамаро настільки сильно побили, що він помер. Цікаво, у кого він переродиться в наступному житті?» Як тільки я це сказала, собака поповз до нас, сльози скочувалися з його очей крапельками…

– Та це ж все-таки Окінамаро! Вчора він ховався, а тому не відповідав на те, що ми його кликали.

Я поклала дзеркало і покликала Окінамаро. Він підповз до мене і загавкав.

Імператриця розсміялась. В опочивальнях зібралися придворні дами, піднявся гомін та сміх. Навіть імператор, почувши про таку подію, прийшов до опочивальні.

– Неймовірно, навіть у собаки є серце! – жартуючи, сказав імператор.

Дами із почту імператора також завітали до нас, вони кликали Окінамаро. Морда у нього все ще була дуже припухлою.

– Треба зробити йому примочку, – сказала я.

– Все ж таки видав себе, так? – сміялась імператриця.

Тадатака почув це і викрикнув із столової зали:

– Невже це правда? Дайте я сам на це подивлюсь.

Тоді йому сказали:

– Ну, звісно, це не він.

– Я сам знайду того підлого собаку! Не заховаєте його від мене! – пригрозив чоловік.

Проте через деякий час імператор пробачив його, і собака отримав колишнє звання.

Я і досі пам’ятаю, як він стогнав та плакав у день, коли його пожаліли. Так може плакати людина, коли їй співчувають. А це був усього лише собака, ну хіба не дивно?…

8. Перший день року і третій день третього місяця

Перший день року і третій день третього місяця особливо гарні за сонячної погоди. У п’ятий день п’ятого місяця може бути й похмуро, але на сьомий день липня має бути ясно. На свято Танабата хай яскраво світить місяць, нехай ясно сяють зірки.

У дев’ятий день вересня найкраще, коли на світанку піде дощ і хризантеми опиняться в росі, тоді вата, що окутує квіти, набухає і ще краще чути їхній аромат. Але найпрекрасніше, коли на світанку, після того, як припиниться дощ, небо все ще затягнуте хмарами, і здається, що ось-ось воно знову заплаче.