Читать «Записки в узголів’ї» онлайн - страница 19

Потім імператриця наказала приготувати одяг для маленької принцеси, на що Нарімаса відповів:

– А якого кольору має бути вбрання, яке вона одягає зверху? – І знову молоді дами засміялись.

– До того ж, для маленької принцеси звичайний посуд зовсім не підходить. Треба зробити малесенькі чашечки та малесенький піднос.

– Саме так. А прислуговувати їй мають дівчата у таких же «одежинах», – підхопила я.

– Не смійся з чесного та порядного Нарімаси, – посварила мене імператриця. Але навіть це з вуст імператриці прозвучало прекрасно.

Одного дня мене покликали і сказали: «З тобою хоче поговорити хазяїн».

– Ну, і як цього разу він нас насмішить? Але піди послухай, що він скаже.

Коли я прийшла до господаря, то почула наступне:

– Я розповів своєму братові історію з воротами. Він був дуже вражений вашою дотепністю і хоче зустрітися з вами якомога скоріше.

Я думала, він пригадає події вчорашньої ночі, а він наостанок лише сказав:

– Сподіваюсь, що наступного разу у мене вийде побути у вас довше.

– Що він хотів? – запитала імператриця.

Я розповіла все, як було. Придворні дами розсміялись:

– Міг би і не викликати спеціально за цим до себе, а просто сказати це при всіх.

– Але ж він від щирого серця це робить, поважає свого брата і, до того ж, хотів, щоб ти дізналася якомога швидше про його похвалу.

У цю мить імператриця була неймовірно прекрасна!

7. Пані кішка нашого палацу

У нашому палаці є дуже мила кішка, за що імператриця надала їй звання п’ятого рангу і наказала охороняти. Проте одного дня, коли «її величність» кішка лягла на веранді, нянька на ім’я Ума-но-мьобу посварила: «Заходь у дім, негарно так розлягатись!». Однак кішка проігнорувала її і продовжувала спокійно грітися на сонечку.

– Окінамаро, ану йди сюди! Покусай цю кішку.

Собака кинувся за кішкою, а та швиденько – до опочивалень імператора. Його Величність же одразу, щоб захистити кішку, взяв її до себе, опісля розгнівався та покликав слуг, наказавши:

– Побити Окінамаро! Відіслати його негайно на Собачий острів!

Ума-но-мьобу також не залишилася без покарання.

– Залишити її без посади!

Після цього няньку більше не бачили при дворі. Собаку ж погнали за ворота.

– А як гарно він ішов у процесії донедавна. Сам То-но-бен вів Окінамаро, прикрашеного гілкою верби, на шиї у нього були квіти персика, а на спині гілочка квітучої сливи. Ніхто й подумати не міг, що він так закінчить.

– Бідолашний, він завжди був поруч з імператрицею, коли вона йшла на сніданок. Тепер начебто чогось бракує.

Днів зо три-чотири ми чули, як виє бідолашний собака. А потім він раптом дуже голосно заскавучав. «Що то за собака так виє?» – запитали ми. Аж раптом усі інші собаки побігли на те виття. А потім прийшли жінки та розповіли: