Читать «Подвійна гра в чотири руки» онлайн - страница 6

Хіба що вухами не пряв, мов кінь з переляку, поглянув на Мусю в нічній сорочці, відвернувся шанобливо:

— Пробачте, панночко, — і до генерала: — Там…

— Ну? — зморщився Гурчик, прикриваючи доньку ковдрою.

Пожувавши повітря і втупившись очима в перський килим, Аристарх видихнув:

— Там… Іполит Вікентійович прийшли. Кажуть, невідкладна справа. Я їх до кабінету завів.

— Що там іще? — пробурмотів Гурчик, підводячись і киваючи Мусі — мовляв, збирайся негайно: рішення прийнято і оскарженню не підлягає.

Уже з порогу вона почула тихий шепіт Аристарха:

— Смертовбивство…

Генерал Гурчик швидко посунув до кабінету.

Муся схопила пеньюар і, на ходу застібаючи ґудзики, вискочила слідом за батьком.

Ну дійсно: справжня нишпорка!

* * *

Двері кабінету, на щастя, залишились прочиненими.

Але перед ними, витягнувши шию і вдаючи з себе мармурову статую, стояв Аристарх. Помітивши панночку, зашарівся, але пост не покинув.

Муся показала йому ручкою: мовляв, ад’йо — на кухню! На що вірний лакей, провагавшись зо хвилину, вирішив зреагувати адекватно, а кажучи простіше — ретирувався вбік місця призначення. Сперечатися в цьому домі з панночкою — собі дорожче. Тим паче що хвилин за десять почнеться сніданок і варто було б поглянути, чи задіювати в цьому процесі молодшого лакея Феофіла, а чи обійтися малою (власною) кров’ю.

Змінивши на посту Аристарха, задоволена Муся припала оком до шпарини.

І ось що побачила.

Матвій Іванович стояв біля свого столу, вкритого зеленим сукном, читав якусь депешу. Перед ним переступав з ноги на ногу (через замалий розмір нових модних штиблет) його перший помічник Іполит Вікентійович Калєтніков, а по-Мусьчиному — «прилип-прилипайло».

Стежачи очима за начальником, Іполит намагався доповнити читання своїми коментарями і нервово поглядав на годинник, що цокав на протилежній стіні.

— Мертвий. Уранці покоївка знайшла… Лежав обличчям на клавішах…

— Що? — відірвав погляд від аркушу генерал.

— Так. На клавішах рояля. Обличчям. Кульових або ножових поранень немає. Слідів удару тупими предметами — також.

— А чого ви вирішили, що його вбито?

— Ну… Він здоровий був. Шампанське пив. Шоколад на столі… Чого б йому помирати? На шиї, за свідченням медика, дивний отвір синюшного кольору. Розтин покаже, чи немає в крові хімічних речовин…

— Пограбували?

— Сейф відчинений. Але гроші на місці. Начебто нічого не забрали…

— А креслення? — скинув погляд на підлеглого Гурчик. — Креслення в сейфі є?

— Креслення? — розгублено повторив Іполит, розуміючи, що питання поставлене не просто так, клацнув підборами нових (чорт би їх забрав!) штиблет: — Ніякого креслення не знайдено!

Генерал Гурчик, який після вранішньої розмови з донькою ледве набув свого звичайного кольору обличчя, знову покрився червоними плямами.

Ех, татусь швидкий на полум’я, мов сірник, подумала Муся.

Той вічний залізний сірник, який вона бачила на балу в якогось японського посла: чиркнув-клацнув — і горить вічним вогнем.

— «Нічого не взято»? — ядуче перепитав він підлеглого. — Та у цих кресленнях уся наша стратегія! Сам адмірал військового флоту доручив нам взяти цього… цього Віктора Передері під посилену охорону. Охорона була?