Читать «Подвійна гра в чотири руки» онлайн - страница 4

Усі брошури були рясно покреслені олівцем, загнуті сторінки робили їх пухкими, схожими на торт наполеон виробництва кондитера Пошибеєва. У центрі цього нічного книжкового натюрморту знаходилася досить нова брошура понурого сірого кольору, типово белетристична, з красномовною назвою «Ескорт у смерть» під авторством такого собі «писайла», відрекомендованого на обкладинці як д-р Шерл.

Сама ж панянка перебувала під жмутками цього листя, мов лисиця в норі.

Її голова, за улюбленою звичкою, була накрита подушкою — зверху виднілася лише рука.

Тому Муся не могла чути, як із вулиці в прочинену хвіртку линуть голоси юних газетярів:

— Останні новини! Вранішній випуск! Небезпечний злочинець Петро Шнур вирвався на волю!

— Сенсація дня! Поліція спіймала облизня: злодій Петька Шнур втік із в’язниці! Подробиці — тільки у нас!

— Втеча століття! Усі під загрозою! Помста злочинця поліцейським буде безжальною!

— Хто перший стане жертвою завзятого втікача?!

— Вранішній випуск! Останні новини!!!

Під подушкою ж панували тиша і темрява.

І так тривало б іще години зо дві, якби до дівочої спочивальні не увірвався сам генерал Гурчик.

Із високо піднятою рукою, що стискала жмуток вранішніх газет, розпашілий і скуйовджений, він нагадував Зевса-громовержця Критського.

За ним навшпиньках прокрався лакей Аристарх і боязко зупинився на порозі, готовий у будь-яку мить підхопити хазяїна попід руки в разі апоплексичного нападу.

З-за його плеча виглядала покоївка Лизавета з пляшечкою нашатирного спирту в руках.

Генерал зашелестів над рукою доньки газетами.

Але це не призвело до жодного зрушення.

— Догралася?! Дострибалася?! — гнівно вигукнув він.

У відповідь рука трохи ворухнулася, зі стиснутого кулачка вистрелив вказівний пальчик, сонно похитався у повітрі — мовляв, тихо, я мушу додивитися сон — і рука міцніше притисла до голови пухову мереживну подушку.

Поглянувши на Аристарха, чи не побачить зайвого, генерал потягнув за ковдру, відкриваючи на загальний огляд ніжне дівоче плече.

З-під подушки визирнуло незадоволене і сонне око чистого блакитного кольору.

— Ось! — генерал знову потрусив над оком жмутком газет. — Я так і знав: догралася.

Усівшись на край ліжка, з якого, мов порох, посипалися журнальчики і брошурки, прочитав рядки зі шпальти:

— «…психічно неврівноважений злодій на прізвисько Шнур сьогодні вночі здійснив нахабну втечу по дорозі до місця ув’язнення. Як передбачають експерти, цей звір у людській подобі одержимий жагою кривавої помсти, котру під час суду привселюдно пообіцяв здійснити над донькою нашого славетного… — на цьому місці генерал задоволено гмикнув і повів далі: — …славетного обер-поліцмейстера санкт-петербургської поліції, його високості генерала М. І. Гурчика»!

Славетний генерал відкинув подушку і суворо зиркнув на улюблене чадо:

— Що тепер робити?! Догралася в слідчого!!! Я так і знав!

— Котра година? — почулося з-під знову натягнутої на голову подушки.