Читать «Месник: Повісті та оповідання» онлайн - страница 31

— А що сталося?.. Чого нам туди їхати? — насторожено спитав Армен, ніби передчуваючи біду.

— Ходімо, дорогою я тобі все поясню…

Сіли в машину.

Бойко на повній швидкості погнав до міста.

* * *

Звучав «Траурний марш» Шопена.

На кузові грузовика з опущеними бортами стояла серед живих квітів домовина, а в ній лежав небіжчик у військовій формі майора. Чорні вуса, орлиний ніс, смагляве обличчя — з усього було видно, що він кавказець.

За машиною повільно рухалася похоронна процесія — радянські та польські офіцери, воїни, партизани, люди в цивільному… Легенький вітрець ледь-ледь ворушив посивілого небіжчикового чуба, що спадав йому на чоло.

По обидва боки кузова ішли бойові друзі майора. Підполковник Кузнецов уже мав з ними розмову й сповістив, що незабаром приїде єдиний син Баграта Месропяна, який ось уже кілька місяців служить у їхньому полку і весь цей час розшукував свого батька.

Процесія зупинилася в одному з міських парків.

Затихла траурна мелодія.

Домовину з небіжчиком його друзі на руках донесли до недавно викопаної ями й поставили на свіжу землю. На якусь мить, здалося, занімів увесь світ.

— Друзі,— став біля домовини немолодий уже капітан з червоним рубцем нижче скроні,— сьогодні ми проводжаємо в останню путь справжнього трудівника нашої армії комісара Баграта Ашотовича Месропяна. Незважаючи на те, що майорові Месропяну лише недавно виповнилося сорок років, він, завдяки своїм організаторським здібностям, командирському таланту, пройшов шлях за тяжкі роки війни від комісара батальйону до комісара полку…— Потім капітан розповів про славний бойовий шлях Баграта Месропяна, про те, як він, поранений, потрапив у фашистський полон, та згодом організував з друзями втечу, і вони великою групою приєдналися до польських партизанів. На хвилю капітан замовк, ковтнув важкий клубок, що підкочувався до горлянки, сказав: — За короткий час Баграт Ашотович став улюбленцем польських партизанів, завдяки своїй хоробрості й гострому розуму заслужив їхнє довір’я і велику шану. Його ім’я добре було відоме й гестапівцям, які обіцяли за голову безстрашного партизана п’ятдесят тисяч злотих, тільки не вдалося схопити його ніякими обіцянками й хитрощами. І от тепер, коли ми вже стоїмо на порозі перемоги, сталося непоправне — загинув наш улюблений комісар.

Друзі! Сьогодні не лише ми, співвітчизники Баграта Месропяна, у великому горі, а й польські друзі, які прийшли віддати йому останню шану. Нехай же світла пам’ять про мужнього комісара назавжди лишиться в наших серцях — у серцях радянських людей і поляків, дружбу яких скріпив своєю кров’ю і майор Месропян.

Прощавай, наш дорогий Баграте, наш залізний комісаре!

Після того, як капітан закінчив прощальне слово, четверо воїнів підійшли до домовини, аби опустити її в могилу, але тут підполковник Кузнецов рукою подав їм знак — почекайте. Ті відійшли, а він став ближче до небіжчика, даючи зрозуміти, що також хоче висловитися. Кузнецову було що сказати, але, крім того, він хотів відтягти час, поки приїде Армен.