Читать «Месник: Повісті та оповідання» онлайн - страница 33

— Гадаю, пан обер-лейтенант не осоромив честі німецького офіцера?

— Пан колишній майор, мабуть, жартує? — спокійно глянув на нього обер-лейтенант.

— Мої офіцерські погони не дозволяють мені жартувати у таку нещасливу хвилину,— розсердився есесівець.

— Хоча б тут давайте, нарешті, забудемо про наші погони й чини…

— Замовкни, свиня, як ти смієш?..— закричав майор.

— Спокійно, спокійно, пане, не репетуйте, наші з вами почесті й авторитети давно змішані з брудом,— перебив його обер-лейтенант.— Я ще 1936 року, коли рядовим воював в Іспанії, відчув, що майбутнього у нас немає, але що я міг вдіяти?..

— Треба було кинути зброю і перейти на бік комуністів,— ущипливо кинув майор.

— Десятки очей стежили за мною. Тоді я ще був зовсім молодий і не хотілося дістати кулю в спину.

— А через вісім років ти це зробив?

— Так, я більше не зміг мовчати, бачачи, куди докотилася наша «переможна» армія разом з божевільним фюрером… Уже більше десяти років він дурить німецький народ, плямує честь нашої нації. І от, будь ласка, самі бачите, до чого ми дійшли. Чи, може, ви настільки наївні, що думаєте, нібито війну ще не програно? Не хочете тверезо дивитися правді у вічі? Нам давно пора кинути зброю, забруднену кров’ю невинних людей, годі вірити самовпевненим побрехенькам рейху, що хитається на краю прірви й не сьогодні-завтра впаде…

— То ось ти який…— вражено витріщив очі майор.

— Хіба не моя правда? — вже спокійніше, притишивши голос, мовив обер-лейтенант.— Звичайно, ви колишній майор, а я всього лише колишній обер-лейтенант. Проте я трохи більше прожив на світі й багато чого побачив до війни та на війні… Військова муштра не вибила з мене мізки, навпаки, я багато чого тут зрозумів, навчився розбиратися в людях і житейських ситуаціях…

— Ти викінчений комуніст,— заскреготав зубами майор.— Як могло статися, що твоя голова й досі на в’язах!..

— Ви займалися знищенням мирних людей, пане, грабували світ, швиденько відправляли додому награбоване. Отож і не мали часу розгледіти мене та вбити. А тепер пізно.

— Зрадник! — майор розмахнувся й дав ляпаса обер-лейтенантові.

— Ану-бо, півні, припиніть! — крикнув на них наш вартовий, здіймаючи автомат.— А то зараз пообчухрую крила обом.

Від того шуму Армен прокинувся.

Спершу не повірив своїм очам — невже перед ним німецькі офіцери? На мить хлопцеві здалося, що й досі бачить якийсь химерний сон. Сон чи не сон, але він притьма вхопив автомат, який завжди тримав під рукою, і, переповнений жадобою помсти, навів його… Проте вартовий в останню мить вдарив знизу по дулові, й Арменів автомат вистрілив у стелю бліндажа — на майора й обер-лейтенанта посипалася земля.

— Ти що? Не можна!..— скрикнув вартовий.

Майор пополотнів і стояв закам’янілий, а обер-лейтенант, зрозумівши, що зостався поки що живий, з удаваним спокоєм струсив пил зі свого мундира.

Різко відчинилися двері, за якими допитували третього німця, й на порозі одночасно з’явилися підполковник Кузнецов та комісар.

— Хто стріляв? — спитав командир полку.

Вартовий пояснив, що сталося.