Читать «Месник: Повісті та оповідання» онлайн - страница 29
Мнацакан Варданович Тарян
В Армена мороз пішов поза шкірою. Комісар Желєзнов помітив, як хлопець мерзлякувато пересмикнув плечима — навіть губи йому побіліли.
— Ну, годі,— сказав Желєзнов.— Ходімо звідси…
Надворі, неподалік од крематорію, купами лежав сивий попіл від спалених людських тіл, який фашисти збирали для вдобрення полів.
Комісар Желєзнов зупинився.
— Бачите? — звернувся він до солдатів.— Цілі гори людського попелу. Ним вони вдобрювали й те поле, де росте велика капуста…
— Он воно що,— пошепки мовив Вартан.
— Так,— вів далі комісар,— як бачите, Майданек — це велика фабрика смерті. Два роки над нею здіймався дим спалених мучеників, вився над Любліном і польськими селами, ніби хотів приховати від світу страшні злочини.
Вийшли за ворота Майданека. Приголомшені побаченим, бійці були в німому заціпенінні. Армен ні на кого навіть не зводив очей.
У частину верталися похмурі й мовчазні. Наче з похорону.
Минаючи те поле, де росла великоголова капуста, Армен дивився собі під ноги…
Розділ сьомий
У ближньому від Любліна лісі, де розташувався на перепочинок полк Кузнецова, було тихо, лише зрідка сюди долинав глухий гуркіт наших гармат.
Хоча випав гожий сонячний день, Армен, який цілу ніч перевертався з боку на бік і не міг заснути, ще й тепер був під тяжким враженням, залишеним відвідуванням Майданека.
Йдучи лісовою стежкою, Армен помітив Вартана. Здалеку було видно, що він уже в доброму гуморі,— від усмішки ворушилися чорні вуса.
— Армене-джан! — гукнув.— Я отримав листа!
— Швидко мама тобі відписала,— Армен кволо всміхнувся.
— Ні, цього разу не з дому.— А від кого ж?
— Від коханої.
— Жаль,— зітхнув Армен.
— Чому?
— Тому що мені не можна читати.
— Ми ж з тобою брати? — засміявся Вартан.
— Ну, брати…
— А які між братами можуть бути таємниці?
— Так, але ж я… неповнолітній.
— Дарма. Якщо можеш тримати зброю в руках і воюєш разом зі мною, то ти справжній мужчина.
Армен притих, не знаючи, що відповісти.
— Отже, братику, забудемо про різницю між нами в роках і прочитаємо лист од Каріне… Хоч як би там не було, а він таки прийшов з рідного краю, з Вірменії, отже, й тебе зацікавить,— сказав Вартан, розгорнувши лист, і почав читати:
«Здрастуй, Вартане-джан!
Одержала твого листа. Ти пишеш, що нагороджений орденом Червоної Зірки. Але, любий мій, поки твій лист дійшов, то я прочитала про це в газеті, там і фото твоє було. На радощах не витримала, поїхала до твоєї мами й показала газету. Мама була така задоволена, ти не можеш собі уявити, як це її потішило. Від хвилювання заплакала, потім розцілувала мене й сказала: «Швидше приходь у наш дім, невісточко…» Одне слово, я сама, прийшовши у ваш дім, заручилася з тобою…