Читать «Месник: Повісті та оповідання» онлайн - страница 16

Добігши до штабу, Армен наказав собаці лежати, а сам зайшов у бліндаж разом з Вартаном.

— Товаришу майор, рядовий Месропян за вашим наказом прибув,— відкозиряв Армен, чітко карбуючи кожне слово.

У бліндажі, окрім майора Кузнецова та начальника штабу, сиділи незнайомі Армену два лейтенанти й один капітан. Вони здивовано й весело подивилися на хлопця.

— Спритного зв’язкового маєте, товаришу майор,— сказав капітан.

— Так, я задоволений ним,— відповів майор, не підводячи голови,— щось нотував на папері.

Закінчивши писати, він поволі звів очі, подивився на розпашілого й спітнілого Армена. «Знову собаку дресирував»,— здогадався майор, потім спитав:

— Чого так упрів? Цікаво, хто кого дресирує — ти Чаланка чи він тебе?

— Ми вже вчені, товаришу майор, і задоволені один одним.

— Це добре.

— Сержант не помилився, коли свого часу характеризував Чаланка,— сказав начальник штабу Рудаков, дивлячись на Вартана.

— Так, сержант був правий.

— А хто такий Чаланк, товаришу майор? — поцікавився капітан.

— Армене, поясни, будь ласка, товаришу капітанові, хто такий Чаланк,— усміхаючись, сказав Кузнецов.

— Чаланк, товаришу капітан, це собака, якого я у вільний час дресирую в польових умовах! — відрапортував Армен.

— Собака? — здивувався капітан.

— Так точно! Німецька вівчарка, яка належить товаришеві майору.

— Він мені подарував її на Новий рік,— сказав командир полку.

— Цікаво…

— Видно, якийсь із німців, даючи драла, не встиг прихопити з собою,— засміявся молодий лейтенант.

— Мені здається, товаришу лейтенант, що той фриц, драпаючи, думав тільки про те, як би полегшити свою ношу,— задоволений, що його перед цим похвалили, і трохи почервонівши від того, докинув і своє слівце Вартан Авчян.

— Сержантове припущення більш слушне,— підтвердив Рудаков.— Гітлерівець, утікаючи, в першу чергу хапатиме курей, качок, гусей, щоб жерти в дорозі, а цуценя йому навіщо?..

Усі засміялися.

Командир полку згорнув папір, вклав його в конверт і простяг Арменові, щоб той відніс за призначенням. Якусь хвилину він стояв і не зводив своїх добрих ласкавих очей з Арменового обличчя. «Матінко ти моя,— думав майор,— як хлопчина змінився за ці кілька місяців. Зміцнів, вилюднів, покращав… З худенького підлітка перетворився на вродливого юнака».

Він відчув, що офіцери здивовано стежать за ним.

— Армене, хлопчику мій, віднеси цей конверт у штаб дивізії,— сказав майор, поправляючи на ньому пілотку, що з’їхала набакир.

Армен узяв конверт.

— Єсть віднести у штаб дивізії,— виструнчившись, відкозиряв.— Дозвольте йти, товаришу майор?

Командир полку кивнув головою на знак згоди, й Армен, спритно повернувшись та клацнувши підборами, чітким кроком вийшов із бліндажа.

Майор Кузнецов, як завжди, провів його задоволеним поглядом.

— Товаришу майор, цікаво, як цей юнак попав до вашого штабу? — спитав капітан.

— Довга історія,— сказав майор.— Есесівці розстріляли його матір у Ростові. Батько воює на фронті, комісар… Але де він зараз і чи живий — невідомо. Посилав запити в кілька місць, та поки що відповіді немає. А хлопець з нетерпінням чекає того дня, коли нарешті знайде свого батька. Він часто питає мене, чи немає якоїсь вісточки про нього… Певен, аби вас тут не було, то й зараз спитав би. Хороший хлопець, не тільки спритний, а й розумний. За такими юнаками, на долю яких випали тяжкі випробування,— майбутнє.