Читать «Месник: Повісті та оповідання» онлайн - страница 18

Падаючи, Армен випустив з рук автомат — він не чекав нападу.

На якусь мить їхні погляди схрестилися, як мечі.

Німець тільки тепер побачив, що його мало не взяв у полон хлопчисько. Він рішуче кинувся на Армена й, ухопивши його лівою рукою за горлянку, правою потягся до піхов, що лежали поруч на землі, по кинджал…

Армен так розгубився від несподіваного нападу, що забув про собаку. Та раптом помітив Чаланка й закричав:

— Чаланк, взяти! Чаланк, взяти!

Вірний пес тільки того й чекав. З розгону вискочив німцеві на спину, вхопив його за правий рукав, ніби вгадав намір ворога. Німець, який раніше не помітив собаки, відсмикнув руку від Арменового горла, щоб захиститися від Чаланка. Вибравши слушну мить, Армен вивернувся з-під нього, мерщій ухопив автомат і з усіх сил торохнув фрица по голові. Той знепритомнів.

Армен одразу зв’язав німцеві паском руки, потім перевірив його кишені, витяг браунінг, поклав собі за пазуху й наказав грізно:

— Ауф, встань!

Однак той лежав, мов неживий. Армен кілька разів повторив команду, поки фашист нарешті розплющив маленькі зеленкуваті очі.

— Ауф! — знову скомандував Армен, націлюючи йому в груди автомат.

Німець, похитуючись, звівся на ноги. На його грудях Армен побачив залізний хрест.

— Ого, такий молодий, а вже залізний хрест маєш? — здивувався він.— Нічого, ще один хрест і від нас заробиш — дерев’яний, звичайно.

Німець ще не міг отямитися.

— Ану марш,— підштовхнув його Армен, щоб той ішов поперед нього.

Дулом автомата хлопець показував фрицеві, куди йти, зрідка підказуючи:

— Лінкс,— тобто ліворуч.

— Рехц,— тобто праворуч.

Чаланк, висолопивши язика, біг поряд з господарем, стежачи за кожним рухом Армена та його ворога.

— Молодець, Чаланк-джан, вчасно підоспів на допомогу,— сказав Армен і погладив собаку.— А то цей мерзотник уколошкав би мене. Спасибі, любий, я в боргу перед тобою.

Кмітливий пес, ніби розуміючи, що його хвалять, потерся об Арменове коліно…

Коли вони підійшли до штабу полку, назустріч вибіг черговий Вартан. Від подиву він аж рота роззявив:

— А це що таке?

— «Язика» взяв,— стримуючи в собі радісне бажання, якомога спокійніше відповів Армен.

— Де?

— У лісі піймали разом з Чаланком,— дулом автомата він підштовхнув «язика» в спину, наказав:

— Заходь у бліндаж, бандюго…

Про те, як Армен захопив «язика» і як привів його до штабу, ще довго говорили в полку, потім ця історія стала легендою та й покотилася далі й далі… Таке не швидко забувається.

* * *

Однієї ночі, повернувшись після перевірки своїх підрозділів, майор Кузнецов зайшов у бліндаж і за звичкою оглянув поснулих бійців. Помітив, що з Армена сповзла шинель (видно, неспокійно спав хлопець), підняв її й обережно, щоб не розбудити, вкрив його. Тримаючи гасову лампу над Арменом, дивився на його майже дитяче уві сні обличчя і нараз помітив на шиї маленький медальйон. Схилився, тихесенько відкрив його — там була фотографія Арменової матері, на звороті якої написано прізвище та ім’я хлопця, рік, місяць і день народження.