Читать «Месник: Повісті та оповідання» онлайн - страница 15

Настав квітень. Сніг уже майже зійшов, прокидалася перша зелень, і в лісі можна було знайти навіть проліски. Під теплим промінням парувала земля, з вирію поверталися на звільнену рідну землю журавлі. Весна увіходила в силу.

Хоча Армен подарував Чаланка з нагоди Нового року майорові Кузнецову, однак собачка весь час був із ним. Коли командир полку десь зустрічав хлопця з собакою, задивлявся на них і питав жартома:

— Ну що, Армене, підростає мій живий подарунок?

— Так точно, товаришу майор, підростає,— відповідав Армен, стаючи струнко й червоніючи.

— Ти ж дивися, щоб він не був у тебе голодний,— уже серйозніше казав майор.

— Ну що ви, скоріше я голодний лишуся, аніж забуду про Чаланка.

— Так теж не годиться,— не погоджувався командир полку.— Як же ти воюватимеш натщесерце?

Армен зніяковіло переступав з ноги на ногу.

— Вибачте, товаришу майор, помилився,— виструнчувався знову.— Ми з ним не буваємо голодні.

Кузнецов задоволено усміхався і по-батьківському плескав його по щоці:

— Оце вже інша річ.

Армен дивувався: командир полку завжди такий зайнятий, має стільки справ, що навіть ночами майже не спить, а бач, пам’ятає ще й про Чаланка, цікавиться, чи той не голодний.

Армен же з Чаланком не розлучався. Собака вже підріс, погарнішав, вуха його завжди стриміли, ходу мав горду й незалежну. Та головне, що Чаланк був розумний, кмітливий.

Кілька місяців Армен, дослухаючись настанов і порад Вартана, дресирував свого друга, навчав розуміти команди: спершу простіші — сісти, встати, бігти, а потім дедалі складніші — приносити речі, шукати чужий слід, нападати на ворога… Чаланк легко піддавався навчанню, розумів Армена з півслова й бездоганно виконував усі його команди.

Метрів за сто від штабу полку під старою березою залишився підбитий німецький «тигр». Армен щоранку й щовечора біля гусениць танка годував Чаланка, і собака вже звик до цього. Коли хлопець виходив із бліндажа з мискою в руках, Чаланк відразу мчав до «тигра» й чекав свого господаря.

Того вечора, як звичайно, нагодувавши собаку, Армен знову почав з ним заняття — закріплював уже пройдене, перевіряв, як Чаланк засвоїв команду «лежати». Адже на фронті, особливо під час бою, собаці треба бездоганно виконувати цей наказ.

Тому, надівши Чаланкові на шию свого паска, він почав лівою рукою прихиляти голову донизу, наказуючи лягти, а в правій при самій землі тримав шматок м’яса. Чаланк спершу хотів був не лягаючи одержати м’ясо, витяг писок, але відчув, що шию його притримує пасок, і зрозумів волю свого господаря.

Він покірно ліг.

— Отак, лежати, лежати…— лагідно й терпляче повторював Армен, потім дав м’ясо, погладив: — Молодець, добре.

Хлопець повторював цю вправу доти, доки зрозумів, що Чаланк і без їжі бездоганно виконає його наказ, коли буде потрібно.

— Рядовий Месропян, до командира полку!

То покликав його сержант Вартан Авчян, який того дня чергував у штабі.

— Єсть до командира полку! — повторив Армен, швиденько дав лад одежі, оперезався паском, закинув за плече автомат і побіг. Чаланк помчав за ним.