Читать «Знедолені» онлайн - страница 26

— У мене звичка бути ввічливим з усіма. Ідіть звідси.

Подорожній похнюпив голову, підняв з долівки свій мішок і вийшов на вулицю.

Він рушив навмання, тиснучись до стін і парканів, — так ходять люди скривджені й принижені. Він навіть не обернувся. А якби обернувся, то побачив би, що хазяїн заїзду «Кольбаський хрест» стоїть у себе на порозі, оточений цілим гуртом людей, і щось розповідає, показуючи на нього пальцем. А якби він іще побачив, якими нажаханими очима дивляться на нього ті люди, то відразу збагнув би: незабаром про його появу стане відомо в усьому місті.

Та подорожній нічого цього не бачив. Знедолені ніколи не оглядаються. Вони знають, що за ними йде тільки їхня недоля.

Бредучи навмання незнайомими вулицями, подорожній раптом відчув гострий напад голоду. Він озирнувся навколо, сподіваючись побачити хоч якийсь притулок.

Двері пристойного заїзду зачинилися перед ним. Що ж, він пошукає якийсь убогий шиночок.

Він рушив на вогник, що саме загорівся в кінці вулиці, й справді підійшов до шинку. Заглянувши у вікно, побачив кімнатку з низькою стелею, освітлену лампою та вогнем, що палахкотів у печі. Кілька чоловіків сиділи за столом і пили. Шинкар грівся біля вогню. Щось булькотіло в казані, підвішеному над полум’ям.

У той шинок, що теж був ніби заїздом, вели двоє дверей. Одні — з вулиці, другі — з малого, заваленого гноєм дворика.

Подорожній не осмілився зайти з вулиці. Він прослизнув у дворик, боязко натиснув на клямку і прочинив двері.

— Хто там? — спитав шинкар.

— Людина, що хоче повечеряти й переночувати.

— От і гаразд. Тут якраз вечеряють і ночують.

Незнайомець увійшов до шинку. Пияки обернулись до нього. Лампа освітила його з одного боку, вогонь у печі — з другого. Він скинув з плечей мішок.

— Підходьте, приятелю, до вогню, грійтеся. Вечеря зараз довариться, — сказав шинкар.

Подорожній сів біля вогню і випростав затерплі від утоми ноги. З казана струміли смачні пахощі. На суворому, стражденному обличчі незнайомця, затіненому дашком кашкета, проступив вираз полегкості.

Один із чоловіків, які пили за столом, був торговець рибою; перш ніж прийти в цей шинок, він відвів коня у стайню до Лабара і півгодини тому стояв у гурті людей біля його корчми. Тепер він непомітно кивнув пальцем шинкареві. Той підійшов, і вони пошепки перекинулися кількома словами. Чужинець нічого не помічав, думаючи свою думу.

Шинкар повернувся до печі, несподівано поклав на плече незнайомцеві руку і сказав;

— Забирайся звідси — і негайно!

Незнайомець обернувся і лагідно мовив:

— А!.. То ви знаєте?…

— Знаю.

— Мене вже вигнали з одного заїзду.

— А тепер женуть і звідси.

— Куди ж мені йти?

— Куди хочеш.

Подорожній узяв свою палицю, заплічний мішок і пішов собі.

Коли він вийшов на вулицю, кілька хлопчаків, які бігли за ним іще від «Кольбаського хреста» і тепер, здавалося, чатували на нього, стали жбурляти в нього камінням. Подорожній обернувся й люто підняв палицю. Дітлахи сипнули врозтіч, наче зграйка горобців.

Він пішов далі й опинився проти в’язниці. На воротях висів ланцюг, прикріплений до дзвона. Він подзвонив.