Читать «Знедолені» онлайн

Віктор Гюго

Знедолені

Передмова

Соціальне євангеліє Віктора Гюго

Французьку літературу не можна уявити без Віктора Гюго (1802–1885). І не тільки тому, що він протягом десятиліть незмінно лишався однією з її центральних постатей — спочатку поряд з Шатобріаном та Ламартіном, потім — з Жорж Санд і Бальзаком, нарешті з Флобером та почасти Золя. Якось Мопассан не без слушності сказав про Гюго, що він представляє у Франції весь романтизм. Справді, його творчість вражаюче багатогранна і розмаїта: він великий поет, знаменитий драматург, знаний прозаїк, до того ще й літературний критик та бойовий, темпераментний публіцист. Слід завважити й те, що він ніколи не замикався в сфері літературно-художніх інтересів, його творчість незмінно лишалася відкритою «бурям віку», нагальним проблемам духовного, громадського й політичного життя.

Задум великого соціального роману, яким є «Знедолені», виник у Гюго наприкінці 20-х рр., але інші справи й задуми довго відсували його здійснення. У 1840 р. був зроблений початковий начерк роману, який називався тоді «Злигодні» («La Misеre»), активно працював над ним Гюго в 1845–1848 рр. і написав більшу його частину. Та знову він повернувся до роману лише в 1860 р. І не тільки дописав нові розділи та книги, а й ґрунтовно переробив те, що було написано раніше. Роман побачив світ у 1862 р.

Цей твір був задуманий й здійснений Гюго як щось набагато більше й значніше, ніж звичайний роман. Не без претензій автор називав його «сучасним євангелієм», акцентуючи цим визначенням ідейно-семантичну універсальність змісту твору, який мав дати потрактування найважливіших соціальних проблем сучасності і служити своєрідним «підручником життя», дороговказом істини й справедливості. «Ця книга, — проголошував Гюго, — не що інше, як шлях від зла до добра, від несправедливості до істини, від брехні до правди, від мороку до світла, від егоїзму до гуманності, від пекла до неба, від безвір’я до віри». Звідси незвичайно розвинена моралізаторська складова твору і його високий профетичний пафос.

Роман «Знедолені» — твір незвичайний і за його художньою структурою. Ще Г. Лансон писав, що в ньому поєднані всі жанри й види, сюжети й роди літератури: це роман філософський і символічний, але з виразним елементом роману історичного; водночас це гуманістична соціальна епопея, що малює тяжкі бідування народу і бере його під захист як носія вищих моральних якостей і цінностей; це й «ліричний роман, в якому виражені ідеї мислителя і всі хвилювання поета, всі почуття, симпатії й антипатії людини; нарешті, маємо в ньому опис та сцени, що «відзначаються різною силою реалізму». До того слід ще додати, що в «Знедолених» маємо цілі розділи, які виходять за рамки власне художньої літератури, нагадуючи скоріше історіографічні праці (книга про битву при Ватерлоо), соціологічні й моральні трактати (книги про паризьке «дно» та монастир як соціологічну інституцію).

Але Гюго зумів увесь цей величезний і різнорідний матеріал підпорядкувати єдиному задуму, створити силові лінії великої змістової і емоційної напруги, які проймають твір і стягують його, надаючи цій циклопічній будові певної впорядкованості й художньої цілісності. Вдалося йому досягти цього як завдяки масштабності ідейної парадигми твору, що обіймає «кінечне» й «безкінечне», так і незвичайно експресивному сюжету, де все гіперболізується й інтенсифікується: перипетії і пригоди, почуття й переживання, конфлікти зовнішні й конфлікти внутрішні.