Читать «Знедолені» онлайн - страница 2

Слід завважити, що в певних аспектах та інтенціях роман «Знедолені» перегукується з такими масштабними поетичними збірками Гюго, як «Споглядання» (1856) і тритомна «Легенда віків» (1859, 1877 і 1883), в основу яких закладені універсальні філософські концепції, що надає їм характеру своєрідних філософсько-поетичних епопей. В «Знедолених» теж знаходить вияв це притаманне пізньому Гюго тяжіння до грандіозного й універсального, прагнення «виражати все в усьому», конечне в безконечному. «Предмет цієї книги, — писав Гюго про «Знедолених», — безконечність, людина (герой) у ній другорядна особа». Але в романі безконечність постає в іншому, соціально-історичному розтині, тут вона — обшири історії, насамперед безмежні світлі далі майбутнього, куди веде людство прогрес, динамічна система неухильних і добрих законів природи та суспільства. Окрема людина, герой (в літературному сенсі) належать до світу конечного, але Гюго не тільки співвідносить її з безконечним в означеному розумінні, а й неабиякою мірою підпорядковує завданням його вираження. Звідси наведене твердження письменника про «головний» і «другорядний» предмети його твору.

Все це приводить до того, що адекватне представлення концептуального змісту «Знедолених» стає неможливим без окреслення властивого автору розуміння таких соціо-історичних феноменів, як існуючий суспільний устрій, прогрес та його рушійні сили, буржуазія і народ, демократія і соціалізм. Відтоді, як Гюго в другій половині 20-х рр. порвав з роялістами і став демократом та республіканцем, основу його соціально-політичних поглядів становлять «священні принципи 1789 року», тобто ідеї революційної демократії, яким він лишився вірним до кінця життя. В період Липневої революції 1830 року він проймається глибокою вірою в суспільний прогрес, неминучість кращого майбутнього людства, і ця віра стає другою засадничою підвалиною його світогляду. Визначальну роль в цьому прогресі він відводить моральним факторам і законам, проголошуючи слідом за істориками періоду Реставрації, що «прогрес суспільства — це передусім прогрес моральності». А в «Знедолених» він вступає в полеміку з матеріалістичним розумінням історії і доводить, що матеріальні інтереси й цілі не можуть служити стимулюючою силою поступу людства. Спрямовувалася ця полеміка як проти теорії «розумного егоїзму» просвітителів-матеріалістів, так і проти вульгарно-матеріалістичних вчень тогочасного соціалізму.

На переконання Гюго, «суспільство — не природа, воно вище її», ті ж, що вважають його частиною природи, діючі в ньому закони виводять, зрештою, із тваринної природи людини, із егоїзму, тоді як вищою, визначальною в людині є її духовна й моральна сутність. «Матеріальні блага не можуть бути вищою метою людини» — стверджував Гюго, егоїзмом, навіть «розумним», можна пояснити лише її низькі вчинки та помисли. Тими силами, що ведуть людину шляхом прогресу й виступають водночас його рушійними силами, він вважав мисль і совість, прагнення до істини й справедливості, до високого морального ідеалу. Тому, до речі, в творах Гюго навіть вчинками героїв-бідняків рідко керує гола матеріальна потреба: тільки з голоду й холоду Фантіна не пішла б на вулицю, не для себе краде хліб Жан Вальжан, і т. д., — за всім цим стоїть у нього вища моральна спонука. Суто егоїстичними мотивами визначаються дії лише персонажів типу Тенардьє, дрібних і великих хижаків, які переступили людяність, моральний закон.