Читать «Знедолені» онлайн - страница 5

Безсумнівно, цей соціалізм Гюго склався під визначальним впливом вчень соціалістів-утопістів першої половини ХІХ ст. і несе на собі їх виразний відбиток, у тому числі і певну релігійну забарвленість. «Всі характерні риси утопічного соціалізму були разом з тим основними ідеями й почуттями, на яких Гюго будував свій соціальний світогляд» (Л. Некора). Проте він не сходить до якогось із вчень соціалістів-утопістів; як слушно констатує французький дослідник П. Берре, «зазнаючи найрізноманітніших впливів, Гюго однак не ставав прибічником якоїсь однієї доктрини і шукав у різних вченнях елементів віри, співзвучних своїм соціальним сподіванням і вимогам». Власне, соціалізм Гюго був «соціалізмом почуття», який витікав із широкої гуманності поета, його щирого співчуття страждаючому народу.

В період вигнання завершується також формування поглядів Гюго на природу літератури й мистецтва, їхню роль і призначення в людстві. Загалом естетико-літературна програма письменника тісно пов’язана з його соціальним світоглядом, системою його уявлень про шляхи й засоби удосконалення суспільства. Найповніший вислів знайшла вона в трактаті «Вільям Шекспір» (1864), менше всього присвяченому аналізові творчості геніального драматурга англійського Відродження. Тут Гюго передусім обстоює і розвиває ідею соціальної активності літератури й мистецтва, закликає митців сприяти тим суспільним перетворенням, які прокладають людству шлях до кращого майбутнього. Він стверджує, що «поети — перші вихователі народу», що вони «формують душу народу і повинні формувати її в героїчному дусі». Він закликає їх «зайнятися вивченням соціальних ран», «атакувати порок, злочин, ганьбу», «втручатися в рішення державних проблем».

При цьому Гюго виходив із переконання, що мистецтво, краса глибше всього й активніше всього діють на моральну природу людини і передусім через неї чинять свій великий «цивілізуючий вплив» на суспільство. Він вважав, що «етичні й естетичні джерела душі поєднані в бездонній глибині», і звідси незвичайна здатність мистецтва очищати та облагороджувати людину і тим самим сприяти прогресу суспільства. Тому він і наголошує так категорично в романі «Знедолені»: «Прекрасне так само потрібне, як і корисне, а можливо, й більше». Його віра в благотворний вплив мистецтва була настільки велика, що він доходив навіть до досить ризикованого твердження: «Бути сприйнятливим до мистецтва — це означає бути нездатним до злочину». А його остаточний висновок в цьому питанні звучить так: «Покращення людини й землі — це наслідок чарівної дії мистецтва».

Та «Знедолені» — це передусім роман про тих, хто є підніжжям соціальної піраміди і постійно зазнає тяжкого гніту та визиску, прирікається несправедливим суспільством на страждання й злидні. Тема соціальної несправедливості та її жертв хвилювала Гюго здавна, і роман «Знедолені» став її найповнішим і найпатетичнішим втіленням. Формулюючи його ідейні завдання, Гюго писав: «Показати відродження душі і в зв’язку з цим змалювати в усій трагічній реальності соціальне дно, з якого вона з’являється, для того щоб людське суспільство усвідомило, яке пекло знаходиться в самій його основі, і щоб воно, нарешті, наважилося запалити світло над цим мороком». На перший план в романі, як вказував письменник у вступному слові, висунуті три соціальні питання: «1. Приниження мужчини завдяки належності його до класу пролетаріату. 2. Падіння жінки із-за голоду. 3. Зів’янення дитини через морок невігластва».