Читать «Путівник по галактиці для космотуристів» онлайн - страница 64
Дуглас Ноель Адамс
— П’ятитижневий самум? — Великий Мислитель засміявся. — Ви запитуєте це у мене, кому під силу вирахувати вектори атомів Великого Вибуху? Не називайте мені більше ім’я цього кишенькового калькулятора.
Присоромлені програмісти принишкли.
— Невже ти не кращий диспутант, — спробував Лунквіль у останнє, — ніж Усезнаючий Гіперболоїдний Нейтронний Суперечник з Цицеронікуса XVI, Магічний і Непереможний?
— Усезнаючий Гіперболоїдний Нейтронний Суперечник, — сказав Великий Мислитель, вимовляючи розкотисте «р», — своїми доказами може довести арктуріанського мегавіслюка до нервового припадку. Але лише я можу умовити його зрушити з місця.
— Тоді, — здивувався Фук, — у чім же справа?
— Ні в чім, — відповів Великий Мислитель величним голосом, — просто я — другий серед найвеличніших комп’ютерів Простору-Часу.
— Але чому другий, — почав втрачати терпіння Лунквіль, — чому ж другий? Адже не може бути першим Мультикортикоїдний Перспективотрон Титана Мюлера? Або Думкоматик? Або…
Лампочки на консолях презирливо замиготіли.
— Моїм модулям протипоказано нагадування про цих кібернетичних ідіотів, — прогув Комп’ютер. — Я не маю на увазі вже існуючі машини, а ту, що прийде після мене.
Фук відклав блокнот убік.
— Він провіщає, як Іоанн Хреститель, — прошепотів він Лунквілю.
— Людина не може бачити майбутнє, — провадив Великий Мислитель, — але комп’ютер може вирахувати безмежні дельта-потоки майбутніх ймовірностей. Я знаю, що колись з’явиться такий комп’ютер, операційні можливості якого я навряд чи спроможний оцінити, навіть приблизно, але який мені судилося сконструювати.
Фук. глибоко зітхнув і подивився на Лунквіля.
Лунквіль рухом зупинив його.
— Ти можеш сказати нам, що це за комп’ютер?
— Ні, більше нічого я вам сказати не можу, — відказав Великий Мислитель. — Ставте свої запитання.
Програмісти знизали плечима. Фук перший опанував себе.
— О Великий Мислителю, — почав урочисто він, — ми створили тебе з єдиною метою, — він примовк, — дізнатися Відповідь…
— Відповідь? — перепитав Великий Мислитель. — На що?
— Що є життя! — вигукнув Фук.
— Всесвіт! — підхопив Лунквіль.
– І все інше! — видихнули вони разом.
Великий Мислитель впав у задуму.
— Важкі питання, — промовив він нарешті.
— Але ж ти зумієш на них відповісти?
Ще одна довга пауза.
— Так, — непевно сказав Великий Мислитель, — мабуть, що так.
– І на всі питання є одна відповідь? — від хвилювання у Фука перехопило подих.
— Проста відповідь? — уточнив Лунквіль.
— Так, — відказав Великий Мислитель, — відповідь то є, але мені треба подумати.
У цю урочисту для історії мить із грюканням розчинились вхідні двері, й у кімнату удерлося двоє чоловіків. Вони були вдягнені в комбінезони з емблемами Круксванського університету. Марно службовці намагались заступити їм дорогу — молодість і наполегливість дужчі за мудрість і розсудливість.
— Ми вимагаємо, щоб нас пропустили, — горлав молодший із порушників спокою, впершись, ліктем у горло гарненької секретарки.