Читать «Путівник по галактиці для космотуристів» онлайн - страница 48

Артур допив склянку й відчув, що сили до нього повертаються. Він подивився на екрани, на чергові сотні миль позбавленої життя, сірої пустелі. Питання, яке підсвідоме давно його мучило, знайшло нарешті словесну форму.

— А це не небезпечно?

— Магратея мертва вже п’ять мільйонів років, — відповів Зафод, — тож остерігатися нічого: за такий час привиди-і ті повинні були вгамуватись і завести сім’ї.

У цю мить різкий звук розірвав навколишню тишу. Десь удалині засурмили сурми — пронизливо, механічно, бездушно. Пролунав голос. Такий самий пронизливий, механічний, бездушний.

— ВІТАЄМО ВАС, — сказав голос.

Він йшов ізнизу, з мертвої планети.

— Комп’ютере! — заволав Зафод.

— Хеллої

— Що за диявольщина?

— Пусте. Це запис п’ятимільйонної давності.

— Що? Запис?

— Тесе, — сказав Форд. — Вони продовжують.

Голос був старий і ввічливий, майже привітний, хоча в ньому й вчувалась прихована погроза.

— ГОВОРИТЬ АВТОВІДПОВІДНИК. ПРОСЛУХАЙТЕ ТЕКСТ ЗВЕРНЕННЯ, — проказав він. — БО УСІ НЕНАДОВГО ВІДЛУЧИЛИСЬ. КОМЕРЦІЙНА РАДА ПЛАНЕТИ МАГРАТЕЯ ДЯКУЄ ВАМ ЗА ВІДВІДИНИ…

— Голос стародавньої Магратеї! — вигукнув Зафод.

— Гаразд, гаразд, — обірвав його Форд.

— …І ПРОСИТЬ ВИБАЧИТИ. МИ ЗМУШЕНІ ПЕВНИЙ ЧАС НЕ ВСТУПАТИ НІ В ЯКІ ДІЛОВІ КОНТАКТИ. ДЯКУЄМО ЗА УВАГУ. ЯКЩО ВИ ЗАЛИШИТЕ СВОЄ ПРІЗВИЩЕ Й КООРДИНАТИ ПЛАНЕТИ, МИ ЗВ’ЯЖЕМОСЯ З ВАМИ ПІЗНІШЕ. ГОВОРІТЬ, БУДЬ ЛАСКА, КОЛИ ПОЧУЄТЕ ЗУМЕР.

Після короткого зумера запала тиша.

— Вони просто хочуть нас відшити, — сказала Тріліан роздратовано. — Що будемо робити?

— Якщо це не більш, ніж запис, — сказав Зафод, — ми починаємо зниження. Комп’ютере, зрозуміло?

— Зрозуміло, — відповів Едді.

Вони зачекали.

Через кілька секунд знову пролунали сурми, за сурмами почувся голос.

— МИ ЗАПЕВНЯЄМО ВАС, ЩО ТІЛЬКИ-НО ЗМОЖЕМО ВІДНОВИТИ ВИРОБНИЦТВО, МИ ПОМІСТИМО ОГОЛОШЕННЯ В УСІХ ІЛЮСТРОВАНИХ ЖУРНАЛАХ. НАШІ КЛІЄНТИ ЗНОВУ ЗМОЖУТЬ ЗАМОВИТИ УСЕ НАЙКРАЩЕ, ЩО МОЖЕ ЗАПРОПОНУВАТИ СУЧАСНА ГЕОГРАФІЯ, — тон голосу змінився на погрозливий, — А ЗАРАЗ МИ ПЕРЕКОНЛИВО ПРОСИМО НАШИХ КЛІЄНТІВ ОБЛИШИТИ ПЛАНЕТУ. НЕГАЙНО!

Артур оглянув спохмурнілі обличчя своїх супутників.

— Сподіваюсь, ми послухаємося їхньої поради?

— Нісенітниця! — вигукнув Зафод. — Нам зовсім нічого боятися.

— Тоді чому всі напружились?

— Вони бояться пропустити найцікавіше, — відповів Зафод. — Комп’ютере, приготуватись до входження в атмосферу!

Цього разу сурми лунали не так урочисто, а голос був зовсім похмурий.

— НАС РАДУЄ, — сказав голос, — ЩО ВИ ВИЯВЛЯЄТЕ ТАКУ ЖВАВУ ЗАЦІКАВЛЕНІСТЬ НАШОЮ СКРОМНОЮ ПЛАНЕТОЮ. ТОМУ ВВАЖАЙТЕ НАШІ БАЛІСТИЧНІ РАКЕТИ — ДОДАТКОВОЮ БЕЗКОШТОВНОЮ ПОСЛУГОЮ, ЯКУ МИ НАДАЄМО НАДТО НАСТИРНИМ КЛІЄНТАМ, А ЇХНІ ЯДЕРНІ БОЄГОЛОВКИ — МАЛЕНЬКИМ ВИЯВОМ УВАГИ. СПОДІВАЄМОСЬ ЗНАДОБИТИСЯ ВАМ У НАСТУПНИХ ПЕРЕВТІЛЕННЯХ… ДЯКУЮ.

Голос урвався.

— О! — зітхнула Тріліан.

— Е-е…. — проскреготів Артур.

— Ну? — здивувався Форд.

— Послухайте, — сказав Зафод, — помізкуйте. Це не більше, ніж запис. Мільйоннорічної давності. Блеф, розумієте? До нас це не має щонайменшого відношення.