Читать «Путівник по галактиці для космотуристів» онлайн - страница 32

У несамовитому танку закружляли п’ять ірраціональних Мальстремів, які викинули на світ бруківку.

На бруківці лежали Форд Префект і Артур Дент. Вони дихали, як дві напівдохлі риби.

— Ну, ось, — прохрипів Форд, мацаючи ногами бруківку, що мчала крізь Невідомість Третього Ступеня, — я ж казав тобі, що знайду якийсь вихід.

— Так, — погодився Артур, — казав.

— Чудово я придумав, — сказав Форд, — перескочити на корабель, що саме пролітав поблизу.

Реальний Всесвіт унизу застогнав від болю. Незліченна кількість уявних Всесвітів, мов череда гірських архарів, промчала крізь реальність. Первісне світло вибухнуло грудками сирного пудингу, розірвавши тканину простору-часу. Час роздувся, матерія — згорнулась. Кулька з виграшним номером закотилась у щілину.

— Не треба вдавати з себе генія, — сказав Артур. — Наші шанси дорівнювали нулю.

— Це не суттєво. Головне, що ми врятувалися, — відповів Форд.

— Цікаво, куди ми попали? — мовив Артур, і вічність під ними позіхнула, відкривши свою бездонну пащу.

— Не маю уявлення, — сказав Форд. — Я ще не розплющував очей.

— Я теж.

Всесвіт здригнувся, завмер у чеканні й розбігся одразу в кількох напрямах.

Артур і Форд одночасно розплющили очі й завмерли приголомшені.

— Боже! — зойкнув Артур. — Та це ж морський берег біля Саутенду!

— Добре, що ти сказав це першим, Артуре.

— Чому?

— Бо мені здалося, що я збожеволів.

— Можливо, так воно і є. Може, тобі тільки здалося, що я це сказав.

Форд замислився.

— То ти сказав чи ні?

— Наче сказав, — відповів Артур.

— Ну, то ми обидва збожеволіли.

— Так, — згодився Артур, — якщо ми вважаємо, що опинилися біля Саутенду, то, мабуть, справді збожеволіли.

— Ти впевнений, що це Саутенд?

— Безсумнівно.

— Я також.

— Отож ми збожеволіли.

— Чудова погода, чи не так?

— Чудова, — погодився якийсь маніяк, що проходив повз них.

— Хто це?

— Ти маєш, на увазі отого типа з п’ятьма головами і кущем бузини, обвішаним копченими оселедцями?

— Саме його.

— Не маю уявлення. Мабуть, випадковий перехожий.

— А-а-а!

Вони сіли на. тротуарі й, почуваючись ні в сих ні в тих, стали дивитися, як на пляжі стрибали величезні діти і як табун диких мустангів мчав у небі, поспішаючи доставити партію бетонної арматури в якісь Незнані Краї.

— Знаєш що, — закашлявся Артур, — якщо це дійсно Саутенд, то тут щось не гак.

— Тебе дивує, що море нерухоме, мов скеля, а будинки розгойдуються вниз і вгору? — запитав Форд. — Мені це теж видається підозрілим. Сказати правду, — цієї миті весь навколишній Саутенд із гучним тріском розірвався на шість рівних фрагментів, які закружляли у карколомному танці з непристойними па, — тут діються дуже дивні речі.

Вітер доніс тужливий спів волинок, заквилили скрипки, гарячі пиріжки вартістю десять пенсів застрибали по бруківці, з неба виринула якась потворна риба. Саме час було накивати п’ятами.