Читать «Путівник по галактиці для космотуристів» онлайн - страница 22
Дуглас Ноель Адамс
— А хто ці дентразі? — Артур скривився, наче у нього заболів зуб.
— Чудові хлопці, — відповів Форд, — визнані кухарі й бармени, а на все інше їм начхати. Крім того, вони завжди допомагають космотуристам. Частково тому, що люблять товариство, частково — щоб насолити вогонам. От і усе, що належить знати бідному космотуристу, який прагне за жалюгідних тридцять альтаїрських доларів на День’отяядаїи’визначні місця Всесвіту.
Артур почувався ні в сих ні в тих.
— Здорово, — промимрив він і втупився в матраси.
— На жаль, я затримався на Землі набагато довше, ніж збирався, — зазначив Форд. — Заїхав на тиждень, а вибрався лише через п’ятнадцять років.
— Як ти дістався Землі?
— Просто. Нав’язався у компанію до одного тізера.
— Тізера?
— Еге ж.
— Тізери це такі багаті хлопці з великим почуттям гумору. Вони вештаються скрізь у пошуках планет, що й досі не вступили в Контакт, і збивають їх з пантелику.
— Збивають з пантелику? — Артурові здалося, що Форд морочить йому голову.
— Так, — сказав Форд, — збивають їх з пантелику. Знайдуть, наприклад, тихий, забутий Богом куточок, оберуть собі якогось дурника, у здоровий глузд якого ніхто не повірить. Приземляться біля нього, начеплять на голову ідіотські антени і ну бігати туди-сюди. І пікають: «біп-біп». Звісно, гумор не найвищого гатунку, але їм весело, — Форд заклав руки за голову й відкинувся на спину із виглядом людини, страшенно задоволеної собою.
— Форде, вибач мені, — мовив Артур, — нехай тобі не видається безглузде запитання, але що я роблю на вашому святі життя?
— Я врятував тебе, щоб розважатись разом. Землі ти більше не побачиш.
— А що з нею?
– Її більше немає.
— Немає? — перепитав спокійно Артур.
— Так, немає. Вона розпалась на атоми.
— Знаєш, — сказав Артур, — усе це дуже прикро.
Форд замислено насупився, наче обмірковуючи ці слова.
— Так, я тебе розумію.
— Розумієш? — вигукнув Артур. — Розумієш! Форд схопився на ноги.
— Дивись сюди, — просичав він, указуючи на книжку.
— Ну то й що?
— БЕЗ ПАНІКИ!
— А я і не панікую.
— Ні, панікуєш.
— Добре, нехай так. Але що мені ще лишається робити?
— Будемо мандрувати удвох і розважатися. У Галактиці безліч цікавих речей. А зараз заклади ось цю рибку у вухо.
— Перепрошую? — перепитав Артур.
Занадто ввічливо, як йому здалося. форд тримав у руках невеличкий слоїк — досить прозорий, щоб роздивитись жовту рибку. Вона рухала плавцями й роззявляла рота. Артур з-під лоба зиркнув на Форда. Як дорого він би заплатив за якусь просту й знайому річ! Йому було набагато легше, якби він побачив у цій комірчині, де лежала купами білизна дентразі, стоси скворшелузьких матраців і стояв хлопець із Бетельгейзе, який простягав жовту рибку, що її слід закласти у вухо, побачив би, ну, скажімо, пакунок кукурудзяних пластівців. Але пакунка не було, а заразом не було і почуття безпеки.
Раптом, ніби з безвісти, на них упала потужна звукова хвиля. Артур роззявив злякано рота. Такий звук могла b видати людина, яка полоще горло і в той же час відбивається від зграї вовків.