Читать «КОСМО-НАТКА» онлайн - страница 19

Чоловік замовк.

В Сергійка від напруження стукотіло у скронях. Тільки б не зайшов зараз контролер. Все, що завгодно, але тільки б не зайшов зараз контролер! Ні, нехай заходить, нехай штрафує, але тільки не зараз, тільки не при цьому чоловікові,

Невже він буде їхати до кінця?!

Ні, краще самому вийти.

Сергійко підвівся.

— Ти що — теж виходиш на цій зупинці?

— Та ні, ні, я далі,— забелькотів Сергійко і сів.

— А, ну тоді бувай здоров, — чоловік встав і пішов до виходу…

Трамвай рушив. Сергійко був один у вагоні. Він зітхнув, підійшов до каси, ще раз зітхнув, вийняв три карбованці, опустив їх у касу і одірвав десять квитків.

Потім раптом згадав, що якось підбив Павлика проїхати «зайцем». Вишкріб з кишені всі монетки — виявилось тридцять дві копійки — кинув їх у касу і відірвав ще один квиток.

4. На Захарівській

Відчуття не міста давалося взнаки одразу — тільки-но ступив з трамвая на пісок: не на бруківку, не на асфальт, а на пісок, на голу неодягнену землю.

Сергійко машинально попрямував був до магазинчика, де продавалися батарейки, але тут же схаменувся, згадав про три карбованці і чомусь почервонів. І на мить його огорнула тепла приємна хвиля гордого вдоволення собою — так буває, коли робиш вчинки для самого себе, вчинки, про які навіть нікому не можна розказати і про які ніхто ніколи не довідається.

Пахло гарячим піском, трамвайними шпалами і глицею. Ноги загрузали в піску, пісок набивався в сандалії, пересипався між пальцями, тиснув на стопу. Але, незважаючи на це, йти було приємно.

От і Захарівська — широка, як Хрещатик, вулиця-галявина, обросла пильно-зеленою травою і подорожником — схожа на старий, протертий в багатьох місцях килим. Посередині дві глибокі вибоїсті колії, по боках, на пагорбах, сірими стрічками, схрещуючись і розбігаючись, в’ються твердо второвані стежки — вузенькі, не розминешся. На цих стежках так хороше їздити на велосипеді — куди краще і цікавіше, ніж по асфальту!

На початку вулиці, на похилій бетонній площадці, обгородженій перилами з товстих залізних труб — водорозбірна колонка. Звідси жителі Захарівської носять відрами воду — хто просто в руках, а хто на коромислі. Сергійко з гордістю може сказати, що й він тепер вміє носити відра на коромислі. Адже це справа не така легка, як здається. Попервах Сергійко всю воду розхлюпував. І сильно заздрив Павликові. А тепер наловчився і ні краплі не розхлюпує — хіба що з ноги зіб’ється.