Читать «Твердиня» онлайн - страница 9

— Курсант Бартош стрільбу завершив!

Один із лейтенантів пройшовся вздовж курсантів, перевіряючи патронники, і тільки тоді дав команду підійматись. Зводячись на ноги, Лео непомітно загріб долонею кілька гільз, що рясно вкривали рядно.

Просто так, на згадку.

Хлопці вишикувались у колону по одному. Левко обтрусив спину Джоніку:

— Ти як? Ребра цілі?

— Цілі, — пробурчав Джонік, угвинчуючи обурений погляд у ненависного офіцера. — Як з цепу зірвався… Хіба ні, Лео?

На загальному шикуванні перед посадкою в автобуси, проходячи повз деморалізовану ватагу «економістів», Левко вибрав момент, коли в їх бік не дивились полковники, і тицьнув 121-му середнього пальця. Ловіть гостинець, салаги! З любов’ю від «механіків»! П’ятий рік поспіль взвод механічного факультету кращий у стрільбі. Кращий у всьому!.. Йому відповіли понурими позирками. Хтось, заховавшися за спинами товаришів, форкнув:

— Пішов ти! — але на тому все закінчилося.

Зрештою броунівський рух курсантів припинився і взводи вишикувались. Крижини хмар потовщали і стали наповзати одна на одну. Сонце майже не показувалось. Лиш де-не-де, неначе ополонки, синіли шматки чистого неба. Вітерець зробився зовсім не липневим.

Разом з іншими Левко стояв у строю, краєм вуха дослухався до неоковирної напутньої промови начальника військової кафедри і пригадував найяскравіші епізоди стрільбищ. Раз за разом смакував перемогу над «економістами». Якби він не поцілив у мішень Джоніка, вони програли б. Хлопець уже встиг порахувати на телефоні: сімнадцять цілей дають коефіцієнт 0,708, що менше, ніж у 121-го. Вісімнадцята «погашена» мішень воднораз вивела його взвод уперед — 18/24 = 0,75. Його вісімнадцята.

Втім, був один спогад, який він старався оминати. Той дивний момент, що передував вирішальному пострілу. Левко гнав його геть, заштовхував углиб свідомості, але ніяк не міг спекатися. Та сама нав’язлива думка постійно лишалась на видноті. Причеплива, наче реп’ях, вона п’явкою пристала до мозку і дзижчала притишеним тлом за рештою приємних споминів. Що було б, якби на місці мішені стояла жива істота? Чи вистачило б у нього мужності вистрелити? Чи зміг би він так само холоднокровно пустити кулю в людину?

Хоча навіть не це було головним. Якоїсь миті Левко навдивовижу чітко збагнув, що те химерне навіювання — це не продукт його підсвідомості. Морочливі міркування могли бути хворобливим вихлопом із перенапруженого у критичний момент мозку, але не той хлопець, не той незрозумілий обрис, що виринув на місці мішені. Він прийшов звідкілясь ззовні. У цьому Левко не мав ані найменшого сумніву.

Бо юнак був темношкірим.

22 липня 2008 року, 06:38 (UTC – 5) Хатина Тора Сандерса 36 км на північ від Пуерто-Мальдонадо, регіон Мадре-де-Діос, Перу

Тор Сандерс відчував, що вони припливуть. Старий норвежець міг скільки завгодно заспокоювати себе, нібито спускався в таку ранню годину до розхитаного вбогого причалу за кілька метрів від своєї хатини, просто щоб набрати води, та насправді він знав, що сьогодні вранці мусить їх побачити.