Читать «Твердиня» онлайн - страница 8

— Б…дь, дозволяю!

— У мене, здається, автомат заклинило.

Не знімаючи ноги з Джоніка, лейтенант нахилився і підняв автомат. Посмикав затвор — той справді не працював. Потому вийняв ріжок, переставив його в інший автомат і подав зброю Гені.

Решта налаштувались до стрільби без проблем.

— Вогонь, салабони!

Левко переставив перемикач режиму в положення АВ і затримав дихання. Притулив щоку до прикладу АК-74, навів мушку на ціль. Далеко в полі стримів вирізаний із листової сталі контур людини (дідько, яким же він маленьким виглядає звідціля!). Хлопець уперся носаками черевиків у землю і гладко смикнув спусковий гачок.

Та-да-да! Три кулі вилетіли вмить. Левко не встиг навіть кліпнути. Віддача вийшла слабкою, принаймні слабшою, ніж він очікував.

Та-да-да-да! Цього разу зліва. Джонік перестарався і смикнув курок занадто сильно, випустивши більше половини боєзапасу — чотири чи п’ять куль.

Левко звів голову над прикладом. Його мішень хилилася додолу. Крайня ліва стояла на місці. Джонік промазав! Правда, після такого штурхана по хребту нічого дивного. Щойно замкомвзводу зібрався шепотом підбадьорити свого товариша, Джонік ще раз пальнув. Бах! Бах! І цього разу знов поквапився. Не націлившись як слід, Гена послав останні кулі повз ціль.

«Мазило! — подумки залютував Левко. — Програємо ж на хрін!»

— Fuck! Лео, допоможи, — благально зашепотів Джонік. — Я облажався.

Перед тим як перекинутись на крайню мішень, Левко покосився праворуч. З чотирьох височіла незбитою тільки одна. У хлопців іще нібито лишались патрони, значить, покладуть. Мусять покласти. Тоді він повернувся ліворуч і сконцентрувався на мішені Джоніка.

— Я беру, — сказав голосно. — Ліву я беру!

Після першого влучання цілитися було спокійніше. Левко намацав великим пальцем перемикач і переставив його на поділку вниз — на ОД. Сумістив верхню точку прицільної мушки з грудьми сталевого манекена, вдруге затамував подих і…

…Не вистрілив. За мить до того, як натиснути на спусковий гачок, у голові спливла химерна думка: «А що, якби замість мішені стояла людина?» Левко заплющився, уявляючи, що в кущах за сотню метрів від лінії вогню вишикувались не ряд кострубатих обрисів, а… живі солдати. Мозок вималював їх напрочуд вправно. Хлопець здригнувся, розплющив очі і… замлів. У чагарнику на місці мішені справді стояла людина. Не солдат. Молодий хлопець у цивільному одязі: сіра сорочка із закачаними рукавами, темно-сині джинси. Юнак поглядав кудись убік, в абсолютно інший бік від вогневого рубежу, схоже, не підозрюючи, що через секунду може попрощатися з життям…

Самонавіювання вийшло настільки вдалим, що Левку довелося кілька разів труснути головою, аби отямитися. «Що за дурня, чувак? — вилаяв сам себе. — Нема там нікого». Він зосередився на цілі і натиснув курок. Коротке «клак!» — і мішень почала опускатися до землі. Хлопець зиркнув направо. Мішені зникли. Жодної не було. Вони «погасили» всі цілі.

Бінґо! Перемога!!!

Левко з насолодою відправив дві останні кулі у небо над кущами, відщепив обойму, зробив контрольний постріл, переконавшися, що у стволі не залишилось патрона, поставив автомат на запобіжник і відтягнув затвор, гордо повідомивши: