Давно вже я сижу в неволі,Неначе злодій взаперті,На шлях дивлюся та на поле,Та на ворону на хрестіНа кладовищі. Більш нічогоЗ тюрми не видно. Слава БогуЙ за те, що бачу. Ще живуть,І Богу моляться, і мрутьХрещені люде.Хрест високийНа кладовищі трохи збокуЗлатомальований стоїть.Не вбогий, мабуть, хтось лежить?І намальовано: розп'ятийЗа нас Син Божий на хресті.Спасибі сиротам багатим,Що хрест поставили. А я…Такая доленька моя!Сижу собі та все дивлюсяНа хрест високий із тюрми.Дивлюсь, дивлюся, помолюся:І горе, горенько моє,Мов нагодована дитина,Затихне трохи. І тюрмаНеначе ширшає. СпіваєІ плаче серце, оживає,І в тебе, Боже, і в святихТа праведних твоїх питає,Що Він зробив їм, той святий,Той Назорей, той Син єдинийБогом ізбранної Марії,Що Він зробив їм? І за щоНого, святого, мордували,Во узи кували.І главу Його честнуюТерном увінчали?І вивели з злодіямиНа Голгофу-гору;І повісили меж ними —За що? Не говоритьНі сам сивий Верхотворець,Ні його святії —Помощники, поборники,Кастрати німиє!Благословенная в женах,Святая праведная МатиСвятого Сина на землі.Не дай в неволі пропадати,Летучі літа марне тратить.Скорбящих радосте! Пошли,Пошли мені святеє слово,Святої правди голос новий!І слово розумом святимІ оживи, і просвіти!І розкажу я людям горе,Як тая мати ріки, мореСльози кровавої лила,Так, як і Ти. І прийнялаВ живую душу світ незримийТвойого розп'ятого Сина!..Ти Матер Бога на землі!Ти сльози матері до краю,До каплі вилила! Ридаю,Молю ридаючи, пошли,Подай душі убогій силуЩоб огненно заговорила,Щоб слово пламенем взялось,Щоб людям серце розтопило.І на Украйні понеслось,І на Україні святилосьТе слово, Божеє кадило,Кадило істини. Амінь.
І
Не в нашім краю, Богу милім,Не за гетьманів і царів,А в римській ідольській земліСе беззаконіє творилось.Либонь, за Декія-царя?Чи за Нерона-сподаря?Сказать запевне не зумію.Нехай за Нерона.РосіїТойді й на світі не було,Як у Італії рослоМале дівча. І красотою,Святою, чистою красою,Як тая лілія, цвіло.Дивилася на неї матиІ молоділа. І дівчатіЛюдей шукала. І найшла.Та, помолившись ГіменеюВ своїм веселім гінекею,В чужий веселий одвела.Незабаром зробилась матиІз доброї тії дівчати:Дитину-сина привела.Молилася своїм ПенатамІ в Капітолій принеслаНемалі жертви.Ублагала Капітолійський той синкліт,Щоб первенця її віталиСвятії ідоли. ГоритьІ день і ніч перед ПенатомСвятий огонь. Радіє мати:В Алкіда син її росте,Росте, лицяються гетериІ перед образом ВенериЛампаду світять.
II
Тойді вже сходила зоряНад Віфлеємом. Правди слово,Святої правди і любовіЗоря всесвітняя зійшла!І мир і радость принеслаНа землю людям.Фарисеї, І вся мерзенна ІудеяЗаворушилась, заревла,Неначе гадина в болоті.І Сина Божія во плотіНа тій Голгофі розп'ялаМежи злодіями.І спали,Упившись кровію, кати,Твоєю кровію. А ТиВозстав од гроба, слово встало,І слово правди понеслиПо всій невольничій земліТвої апостоли святії.
III
Тойді ж ото її Алкід,Та ще гетери молодії,Та козлоногий п'яний дідНад самим Аппієвим шляхомУ гаї гарно роздяглись,Та ще гарніше попились,Та й поклонялися ПріапуАж гульк!.. Іде святий ПетроТа, йдучи в Рим благовістити,Зайшов у гай води напитисьІ одпочити. – Благо вам! —Сказав апостол утомленнийІ оргію благословив.І тихим, добрим, кротким словомБлаговістив їм слово нове,Любов, і правду, і добро,Добро найкращеє на світі,То братолюбіє. І ситийІ п'яний голий отой Фавн,І син Алкід твій, і гетери —Всі, всі упали до земліПеред Петром. І повелиДо себе в терми на вечерюТого апостола…
