Читать «Таємний сад» онлайн - страница 4

Цього разу мама також була вбрана дуже вишукано, проте вигляд її свідчив, що жінка страшенно налякана. Вона з тривогою дивилася на молодика.

— Невже все так погано? Невже нічого не можна зробити? — почула Мері її питання.

— Це жахливо, — схвильовано відповів молодик, — жахливо, місіс Ленокс. Ви ще два тижні тому мали виїхати в гори.

Мем Сагіб заламала руки.

— Ох, знаю! — вигукнула вона. — От, отримала запрошення на ту вечерю, тому й залишилася. Яка ж я була дурна!

У цю мить з хатинки, де жили слуги, долинув страшний стогін. Жінка схопила офіцера за руку. У Мері мурашки поповзли по спині. А стогони не вгавали.

— Що це? Що це? — налякано вимовила місіс Ленокс.

— Хтось помер, — відповів молодий офіцер і похитав головою. — Місіс Ленокс, ви не казали, що епідемія вже добралася до ваших слуг.

— Я сама не знала! — скрикнула у відчаї мем Сагіб. — Ходім! Ходім! — і жінка потягла офіцера в дім.

Після того, що вона почула, до Мері дійшло, що діялося довкола. В околиці поширилася страшна епідемія холери і люди гинули як мухи. Тієї ночі захворіла також її Ая — і за кілька годин померла. Саме тому слуги у хатинці залементували від страху. До кінця дня померло ще троє індусів, решта впали в паніку. А холера тим часом косила людей по всіх бунґалах.

У тому безладі і хаосі Мері просто забилася у свою кімнату. Всі про неї забули. Ніхто не заходив до неї, ніхто не кликав. Дівчинка не бачила, що діється довкола. Мері спершу плакала, потім засинала і спала. Все, що їй було відомо — що люди хворіють і вмирають. Про це свідчили страшні крики, що раз-у-раз долинали до неї.

Врешті дівчинка таки наважилася і вибралася з кімнати. Вона пішла у їдальню, бо хотіла їсти. Там все було розкидано, ніби люди ото у поспіху розбіглися, навіть не скінчивши обідати. Дівчинка з’їла трохи фруктів і печива, тоді захотіла пити і підсунула до себе найближчу наповнену склянку. Там було вино, але Мері цього не знала, бо смакувало воно як солодкий виноградний сік. Вона випила все, а тоді їй дуже захотілося спати. Дівчинка ледве добралася до своєї кімнати, зачинила за собою двері, лягла в ліжко і міцно заснула.

Прокинулася вже зранку. У бунґалі панувала тиша. Не чутно було ані звуку. Мері такого не пам’ятала: у них-бо завжди було повно людей. Дівчинка подумала, що слуги ще сплять. Мері лежала в ліжку і дивилася на стелю. Цікаво, хто тепер буде її новою нянею, коли Саїда померла? Може, нова няня знатиме якісь нові казки, бо ті, які їй розповідала няня Саїда, Мері вже давно набридли.

Річ у тім, що міс Ленокс не надто переймалася смертю своєї доглядальниці: дівчинка ні до кого не виявляла співчуття. Турботи і страждання інших людей анітрішки її не зворушували. Стогони і крики її лише налякали, а ще Мері була розгнівана, бо зранку до неї знову ніхто не прийшов. Здавалося, всім було байдуже, що вона ото сама тут чекає. Справді: у паніці ніхто не згадав, що у будинку ще є маленька дівчинка. Коли на людей падає така страшна пошесть, то за страхом вони не тямлять нікого і нічого: єдина думка — як урятуватися самим. Та гаразд, якщо уже не чути жодних криків, значить, холера відступила, більше ніхто не хворіє — врешті хтось напевно про неї згадає і прийде сюди.